Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Після перемоги повстання у Києві склалося своєрідне двовладдя: місто одночасно контролювали збройні сили Центральної Ради і більшовиків. Таке становище довго тривати не могло. І знову ініціативу визначати дальший хід подій взяла на себе більшовицька партія.

4 листопада було скликано нове засідання Рад робітничих і солдатських депутатів, представників від контрольованих переважно більшовиками військових частин, які розміщувалися у місті, профспілок та фабзавкомів. На них Г. Л. Пятаков висунув доволі гнучку й підступну тактику усунення Центральної Ради з політичного життя за допомогою контрольованого більшовиками виборчого процесу всередині Рад. Після відповідного інструктування запрошених більшовиків і співчуваючих їм збори відповіли в своїх резолюціях на ряд питань, пов'язаних з організацією влади. На питання про те, кому повинна належати влада в Росії, збори більшістю у 433 голоси проти 119 відповіли: Радам. Питання про те, хто має бути владою в Україні, розв'язалося одноголосно: Центральна Рада. Цим більшовики нібито підтверджували свої нові декларації в національному питанні. Однак їхня реальна політика не збігалася з деклараціями. Виявилося, що вони бажали мати справу не зі справжньою Центральною Радою, яка тривалий час розвивалася й оновлювалася в ході національно-визвольного руху, а з маріонетковою установою під тією самою назвою. Голосами 389 учасників зборів було вирішено здійснити "реконструкцію" Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

Отже, поки Центральна Рада провадила підготовку до Установчих Зборів, сподіваючись шляхом загальних, прямих і рівних виборів при таємному голосуванні утвердити підвалини нового суспільного устрою України, більшовицька партія прагнула скористатися тимчасовою популярністю в масах, щоб "перетворити" Центральну Раду за російським зразком у Центральний виконавчий комітет (ЦВК) Рад України. Центральна Рада бажала віддати завойовану владу демократично обраним депутатам Українських Установчих Зборів, а її опоненти — встановити диктатуру однієї партії під виглядом диктатури пролетаріату.

Керівництво Центральної Ради бачило небезпеку, яка створилася для України з боку більшовицької партії після жовтневого перевороту в Петрограді, Потрібні були рішучі дії по закріпленню за українським народом державних прав. Чекати чергової сесії Центральної Ради або скликати надзвичайну сесію не залишалося часу. Пізно ввечері б листопада зібралася Мала Рада.

Відкриваючи це історичне засідання, М. С. Грушевський заявив, що після зникнення центральної влади в Росії стала поширюватися громадянська війна, яка загрожує перекинутись і в Україну. Щоб врятуватися від анархії і війни, треба негайно, не чекаючи перетворення Росії на федеративну республіку, проголошувати утворення Української національної держави. "Обставини,— зазначив голова Ради,— примушують нас здійсняти те, що недавно ще ми мислили, як далеке від нас... Українські фракції цілий тиждень обмірковували це питання і прийшли до висновку про невідкладність цього акту".

Після цього Грушевський від імені керівництва Центральної Ради і Генерального секретаріату подав на затвердження Малій Раді текст III Універсалу. В ньому проголошувалося:

"Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів. До Установчих Зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству — Генеральному секретаріатові України. Маючи силу й власть на рідній землі, ми тою силою й властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але й усієї Росії".

III Універсал оголошував широку програму майбутніх перетворень в Україні. Право власності на землю поміщицьких та інших нетрудових господарств касувалося. Земля визнавалася власністю всього трудового народу і повинна була перейти до нього без викупу. Для робітників встановлювався восьмигодинний робочий день. Центральна Рада зобов'язувалася подбати про негайний початок мирних переговорів. Вказувалося, що в Українській Народній Республіці забезпечуються всі свободи, здобуті всеросійською революцією: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканність особи і помешкання, можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами. Вибори до Українських Установчих Зборів призначалися на 27 грудня 1917 р., а їх скликання — на 9 січня 1918 р.

Читання Універсалу неодноразово переривалося овацією. Потім присутні встали і заспівали гімн "Ще не вмерла Україна", шевченківський "Заповіт". Поіменним голосуванням за затвердження Універсалу висловилося 42 члени Малої Ради при п'ятьох, що утрималися. Коли Універсал було прийнято, вже розпочався новий день, 7 (22) листопада. А через два дні на Софіївській площі відбулося його урочисте проголошення.

Коли минула ейфорія, викликана справді історичним здобутком — проголошенням Української Народної Республіки, виявилися слабкі сторони законотворчої діяльності Центральної Ради. За визнанням В. К. Винниченка, третій конституційний акт Ради не зробив такого впливу на суспільство, як перший. Справді, у першому універсалі утверджувалася національна ідея, яка об'єднувала всіх українців, а в третьому — накреслювалися соціально-економічні заходи, по-різному зустрінуті в різних колах. Наприклад, під час обговорення універсалу в Київській міській думі Центральну Раду звинуватили у капітуляції перед більшовизмом. Навпаки, більшовицька преса зазначала, що Рада з деяким запізненням і з певними урізками прийняла лише частину декретів, проголошених радянською владою.

Найбільше дискусій викликало земельне законодавство. Генеральне секретарство земельних справ розіслало спеціальну відозву до населення. В ній роз'яснювалося, що нетрудове господарство є таким, у якому власник змушений через його розміри постійно наймати робітників. Вказувалося, що у землевласників, які мають менше 50 десятин, земля відібрана не буде. Таке роз'яснення розлютило безземельних і малоземельних селян, охоплених бажанням поділити всі землі "по справедливості", тобто порівну. Класова ненависть, викликана тяжким становищем люмпенізованих прошарків населення, підсилювалася більшовицькими гаслами, які в Росії вже стали державними законами. Центральна Рада не могла цього не враховувати, балансуючи між різними верствами суспільства в обстановці зростаючого господарського занепаду і паралічу державної влади.

Відмова від самостійності УНР і визначення її статусу як складової частини Російської Федерації істотних дискусій не викликали. Грушевський не помилявся, вказуючи на те, що ідея федерації глибоко вкорінилася в українському суспільстві. Самостійників серед українців справді було небагато. Але автори III Універсалу припустилися фундаментальної помилки, коли понадіялися на те, що створювана УНР виявиться здатною протистояти центру, імперська природа якого не змінилася з поваленням царя та з усуненням Керенського. Тим більше вони помилялися, коли розраховували на те, що у них вистачить сили взяти на себе ключову роль у перебудові гинучої імперії на нових, демократичних і федералістичних засадах. У дусі революційного романтизму резолюції з'їзду народів Росії вони закликали в універсалі: "...станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, а й усієї Росії". Такі заклики перебували у кричущій невідповідності з суворою дійсністю. Тільки демократичний струмінь Лютневої революції міг дати життя федеративному союзу вільних народів, але він після невдалого корніловського і вдалого ленінського переворотів майже зник. Об'єктивно складалося так, що відмовою від самостійності Грушевський, Винниченко та інші лідери національно-визвольного руху прив'язували Україну до старого імперського центру у новій, більшовицькій оболонці.

Наприкінці листопада Генеральний секретаріат звернувся до Раднаркому і крайових урядів Дону, Кавказу, Сибіру, Молдавії, Криму і Башкирії з пропозицією негайно розпочати переговори з ним у справі утворення єдиного федерального уряду Росії. На думку секретаріату, тільки такий уряд мав право взяти на себе повноваження поставити перед усіма воюючими державами вимогу про укладення миру. Проте цей донкіхотський проект серйозно не розглядався. Раднарком вважав себе центральним, а не обласним урядом. Він уже готувався до знищення всіх периферійних державних утворень, зокрема й УНР.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Схарактеризуйте політичну обстановку в Україні після захоплення влади в Петрограді більшовиками. Які заходи вживала Центральна Рада для поширення і зміцнення своєї влади? Що заважало успішному здійсненню цього? 2. Розкрийте зміст III Універсалу Центральної Ради. Чому, на вашу думку, Центральна Рада все ще не наважувалася остаточно розірвати зв'язки з Росією, а проголосила лише автономію Українсько? Республіки? Як уявляли собі Російську федерацію керівні діячі українського національного руху?