Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Дотримуючись принципу "поділяй і володарюй", цісарські чиновники завжди відкидали вимоги українців об'єднати їхні землі в кордонах імперії під єдиною адміністрацією. Навпаки, вони штучно культивували суперечки у місцевому самоврядуванні: в Галичині між поляками І українцями, на Закарпатті — між угорцями і українцями, на Буковині — між румунами і українцями.

Першим відступом од імперської політики щодо пригноблених націй стала досягнуто 8 лютого 1918 р домовленість у Бресті між Австро-Угорщиною й УНР про поділ Галичини на українську та польську частини і залучення першої з Буковиною в один український коронний край. Австрійський уряд мав запропонувати імперському парламентові не пізніше 20 липня 1918 р. проект такої реорганізації й зобов'язувався "зробити все, що тільки в його змозі, щоб цей проект дістав силу закону". Український уряд, зі свого боку, зобов'язувався прийняти закони, що забезпечували б права німців" поляків і євреїв в УНР.

Домовленість було зафіксовано в таємному додатку до мирної угоди, виконаному німецькою мовою у двох примірниках. Один із них зберігався в австрійському міністерстві іноземних справ, а другий було видано на руки голові делегації УНР у Бресті О. Севрюку.

Справедливо розглядаючи додаток до Брестської угоди як величезне досягнення делегації незалежної України, Севрюк під час перебування у Відні похвалився ним галицьким українцям. Таємницю, отже, було розкрито. Зчинився скандал, однаково неприємний для всіх зацікавлених сторін. Добре організовані польські депутати імперського парламенту ("Польське коло") висловили недовіру голові австро-угорського уряду Е. фон Зайдлеру, підпис якого стояв під документом. Поляки завжди заперечували можливість поділу краю, бо вважали всю Галичину польською землею. За умов, що склалися, міністр іноземних справ граф О. Чернін, який також підписав документ, домовився з урядом УНР про те, що примірник української сторони зберігатиметься в Берліні до виконання закладеного в ньому зобов'язання у погоджені терміни. Якби зобов'язання залишилося нереалізованим, документ мали передати українському урядові.

Надалі протягом кількох місяців стосунки між Віднем і Києвом ускладнювалися бажанням цісарського уряду анулювати незручну для нього домовленість. Австро-угорські дипломати робили все, щоб гетьманський уряд не виступив із протестом після визнання Віднем нечинності "таємного" додатку до Брестської угоди, бо такий протест не міг не розглядатися як втручання у внутрішні справи імперії. Гетьман відступив лише тоді, коли дізнався, що Німеччина підтримує Австро-Угорщину в цьому питанні, а примірник української сторони, який зберігався в Берліні, знищено.