Історія нових незалежних держав: Навчальний посібник

Стародавня Русь, яка дала витоки історії у майбутньому трьох народів — українського, російського і білоруського, була частиною середньовічної Європи, котра втягувалася у смугу глибокої модернізації — початку формування сучасної європейської цивілізації. Однак у XIII ст. відбулися значні корективи у долі давньоруських земель: вони опинилися під тиском західної (католицької) та східної (татаро-монгольської) експансій. Усе це призвело до розпаду цілісності й визначило принаймні три лінії розвитку:

1) західні і південно-західні землі (Київ, Мінськ, Вітебськ та ін.) протягом тривалого часу входили до складу Литовської, а потім Польсько-Литовської держави, яка була периферією європейської цивілізації. В межах цієї суспільної системи давньоруські землі досить швидко витіснили татаро-монгольських завойовників, розвивалися за умов панування європейської традиції. Тут відбувалося формування українського і білоруського народів;

2) Новгородська республіка (а також Псковська республіка, що відокремилася від неї у XIV ст.), уникнувши руйнування і зберігаючи незалежність, протягом понад чотирьох століть (з XI до XV ст.) була частиною сучасної їй Європи, аналогом містам — республікам Ганзейського союзу, містам — республікам Італії;

3) північно-східні землі (Владимир, Ростов, Рязань та ін.) зазнали масштабного руйнування під час татаро-монгольскої навали і потрапили у залежність від Золотої Орди. Вони опинилися у духовній, політичній та культурній ізоляції від Європи. Розвиток у цих землях тривалий час перебував під сильним східним впливом. Пізніше дослідники назвуть Московську державу "калькою Золотої Орди".