Автор: Ґіденс Е. | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Основи | Кількість сторінок: 726
За переконанням Вебера і Фуко, найефективніший спосіб керівництва організацією — це максимізація нагляду, чіткий і послідовний поділ влади. Проте такий погляд є помилковим, принаймні щодо комерційних фірм, котрі, на відміну від в'язниць, не практикують тотального контролю над людськими життями в ізольованому оточенні. Насправді в'язниці не є кращою моделлю для організацій у цілому. Безпосередній нагляд спрацьовує відносно добре, коли люди, скажімо, у в'язницях, по суті ставляться вороже до представників влади і не бажають перебувати у цьому місці. Проте в тих організаціях, де менеджери спонукають інших співпрацювати з ними у досягненні спільних цілей, ситуація інша. Надмірний безпосередній нагляд відчужує працівників, котрі відчувають себе позбавленими можливості продуктивно працювати на своєму місці (Grint, 1991; Sabel, 1982).
Це одна з головних причин того, чому організації, засновані на принципах, подібних до сформульованих Вебером і Фуко, скажімо, великі фабрики з конвеєрним методом виробництва та жорсткою ієрархічною структурою, врешті-решт стикаються із серйозними труднощами. У такому середовищі робітники не мали стимулу присвятити себе своїй роботі; постійний нагляд дійсно був необхідним, щоби змусити їх працювати більш-менш продуктивно, однак він спричинював незадоволення та антагонізм.
Крім того, люди схильні протидіяти високим рівням нагляду в іншому розумінні, про яке говорив Фуко, — нагромадженню письмової інформації про них. Це фактично було однією з головних причин розпаду прорадянських комуністичних країн. У цих країнах за людьми постійно стежили або секретні органи безпеки, або найняті цими органами особи — навіть родичі та сусіди. До того ж держава зберігала детальну інформацію про своїх громадян з метою придушення можливого опору своєму правлінню. У результаті сформувалося суспільство, авторитарне в політичному відношенні і, зрештою, економічно неефективне. Дійсно, ціле суспільство почало нагадувати гігантську в'язницю, з усіма виявами незадоволення, конфліктами та методами протидії, що їх породжують в'язниці, — систему, від якої люди врешті-решт звільнилися.