Політологія - Узагальнюючий підручник

15.3. Політичні аспекти вирішення глобальних проблем.

Вже загально визнано, причому не тільки вченими, але й політичними колами, що глобальний характер набули проблеми екології, від успіхів у вирішенні яких залежить само існування людства. Це уявлення про можливий катастрофічний кінець планетарної цивілізації привело до декількох важливих міжнародних акцій.

Вже загально визнано, причому не тільки вченими, але й політичними колами, що глобальний характер набули проблеми екології, від успіхів у вирішенні яких залежить само існування людства. Це уявлення про можливий катастрофічний кінець планетарної цивілізації привело до декількох важливих міжнародних акцій.

Вже з 1972 р. у структурі ООН діє спеціальна Екологічна програма (UNEP). Її головна мета – координація й стимулювання міжнародної активності в царині охорони довкілля. Прикладами спільних спроб вирішення проблем екології можуть бути заборона виробництва хімічних сполук, які містять фреон – речовину, яка на думку вчених руйнує озоновий шар планети; або заборона на промисел морських китів. Але добитись безумовного виконання цих рішень міжнародні організації поки не можуть.

Глобальним проблемам виживання людства були присвячені три міжнародних форума, які проходили на найвищому рівні: Конференція ООН “Навколишнє середовище і розвиток” (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Всесвітня зустріч в інтересах соціального розвитку (Копенгаген, 1995 р.), і спеціальна 19-та сесія Генасамблеї ООН, присвячена реалізації прийнятої в Ріо-де-Жанейро програми за 5 років (1997 р.).

Конференція в Ріо-де-Жанейро, проведена на урядовому рівні, знаменувала важливий етап в розвитку суспільної свідомості. Була підписана Кліматична рамкова конвенція ООН, яка набрала чинності з 1994 р. Разом з тим, політичні мотиви не дозволили відкрити нові горизонти цивілізації, які бачать вчені. Один з найважливіших висновків цієї Конференції полягає в тому, що модель розвитку, яку використовують десяток багатих розвинутих країн, вичерпала себе. Президент США Дж.Буш не підписав на Конференції Конвенцію про збереження біологічної різноманітності, оскільки вона передбачала передачу новітніх ресурсо- і енергозберігаючих технологій країнам, що розвиваються.

У грудні 1997 р. в Кіото (Японія) 160 країн провели ІІІ Конференцію держав-учасниць Кліматичної рамкової конвенції ООН, названу форумом з проблем глобального потепління клімату. Основна ідея – скоротити викид в атмосферу відпрацьованого газу, що приводить до парникового ефекту. Але знову виявились різні підходи між розвинутими країнами, та країнами “третього світу”. США також не погоджувались з позицією країн ЄС, які пропонували певні відсотки скорочення викидів газу, тобто підхід “влада диктує – фірми скорочують”, а відстоювали ринковий принцип – заохочувати тих, хто скорочує. Зрештою було прийняте рішення, яке вимагає від 34 розвинутих країн зменшить шкідливі викиди до 2012 р на 5,2% порівняно з 1990 р. При цьому США мають скоротити викид відпрацьованого газу на 7%, країни ЄС – на 8%, Японія – на 6%, а країни, що розвиваються, звільняються від жорстких рамок нормованого викиду газу (Україні визначена норма не вище рівня 1990 р.).

Один з найважливіших висновків, які зроблені на згаданих вище форумах, полягає в тому, що модель розвитку, яка використовувалась кількома багатими країнами, вичерпала себе. Необхідно шукати нові підходи. Звичними методами ведення господарства при традиційних владних інститутах людство не здатно попередити і контролювати катастрофи, що виникають.

На підставі найновіших наукових знань вченими розроблені моделі стійкої світової системи, які б могли стати основою нового світового порядку – справа за політиками. Зокрема, ці моделі передбачають такі принципи:

• перехід від принципу кількісного росту до принципу розвитку людства, від принципу безмежного накопичення матеріального багатства за рахунок руйнування Землі до принципу звеличення сфери розуму і духу при стриманому, лише необхідному достатку;

• стабілізація чисельності населення Землі за формулою “кожній сім’ї – не більше 2-х дітей”;

• економічне і ефективне використання ресурсів Землі;

• використання лише екологічно чистих технологій;

• відмова від війни і застосування сили;

• рівноправність держав і народів та заборона ідеології панування однієї чи групи держав чи народів над світом;

• збереження і розвиток самобутніх культур народів світу, повага до всіх релігій світу.

Отже, напередодні третього тисячоліття вимальовується механізм нового глобального політичного порядку. На даному етапі розвитку політичної історії людства роль такого механізму могла б виконувати ООН, яка може стати унікальним міжнародним центром, здатним акумулювати колективний розум і політичну волю жителів Землі, тобто вона може виконувати роль світового уряду.

Створення глобальної електронної інформаційної мережі (Інтернет) вперше в історії створило передумови для формування та швидкого розвитку транснаціонального, або глобального громадянського суспільства як шляхом зв’язків між неурядовими організаціями, масовими рухами, так і шляхом безпосередніх міжособових контактів. Будь-яка форма науково-технічної діяльності може бути під контролем такого громадянського суспільства. І, можливо, змістом політики ХХІ століття стане використання нових технологій для створення максимально цілісного світу, який би відповідав новому часу, спираючись на міжнародні інститути, пресу, культуру.