Єдина спроба проаналізувати різноманітні функції ритуалів як єдине системно організоване ціле належить Е. Дюркгейму. У своїй інтерпретації ритуалу Дюркгейм відобразив власне розуміння природи соціального і природи релігійного життя. Як відзначалося раніше, у розумінні Дюркгейма суспільство — це реальність тіgeneris, тобто реальність особлива, що не зводиться до реальності емпірично сприйманого життя членів суспільства. Досліджуючи елементарні форми релігійного життя, а саме, конкретні релігійні вірування й обряди тубільців Австралії, Дюркгейм прийшов до висновку, що поділ їхнього світу на священний і світський відтворює відокремлення суспільства як реальності особливого роду від наявного теперішнього життя: суспільство — це священне, а наявне життя — вульгарне, профанне, світське. Тобто австралійські аборигени розрізняють два життя, два світи, і цей дуалізм знаходить своє вираження в релігійному культі — у ритуалах і обрядах.
Ось як інтерпретує П. Сорокін цю думку Дюркгейма. Життя австралійських племен звичайно поділяється на два періоди. Протягом першого періоду клани розсіяні по населеній ними території, відрізані й ізольовані один від іншого їхнє життя йде спокійно, без особливого розпалювання пристрастей, часом навіть нудно, у працях і турботах: вони зайняті рибальством, полюванням, забезпеченням усього необхідного для життя. Другий період, що настає звичайно після закінчення сезону дощів, різко відрізняється від першого. У цей час розсіяні клани збираються разом, звичайне життя змінюється святом - "коробборі" Працювати вже немає потреби: достатні запаси їжі заготовлені заздалегідь. Сам факт з'єднання розсіяних до того кланів порушує рутинний плин життя, усі відчувають неабияке пожвавлення; як сказав би Зіммель, темп и ритм життя прискорюються. Відбувається індукування свого роду психічної енергії, як у юрбі на стадіоні перед початком матчу чи в глядацькій залі перед концертом, чи в мітинговій Юрбі. Живучи нормально і розмірено протягом усього року, аборигени в цей період стають легко збудливими, і будь-які, навіть найпростіші стимули викликають бурхливу реакцію, так ніби енергія, що нагромадилася, тільки чекає приводу вилитися.
Напруженість дедалі зростає і, нарешті, відбувається загальна "розрядка": аборигени впадають у священний екстаз, при цьому всі заборони, зокрема статеві, зникають, танці і збудливі наркотики підсилюють почуття повного звільнення, а прикраси, нові татуювання, маски перетворюють торжествуючих не тільки зовні, але і внутрішньо, змушуючи кожного вважати себе в цю мить новою, іншою істотою, не тією, що виконувала нудну роботу весь довгий і тяжкий рік.
"Звідси випливає, шо в свідомості цього кожного повинно було виникнути вірування в існування двох світів, несумісних один з одним: світу звичайного, "вульгарного" (profane), де він веде нудне і важке монотонне життя, і світу "священного", у якому він перероджується і випробує надзвичайні переживання".
Якщо сфера спільного, колективного, суспільного — це "священне", а сфера окремого, ізольованого існування — це "вульгарне", то релігія є не що інше, як обожнювання суспільства, а релігійний культ — сукупність ритуалів, спрямованих на здійснення цього дуалізму в поведінці людей і на те, щоб не допустити змішання цих двох різних світів.
Саме під цим розуміється поділ ритуалів на дві головні категорії: негативні й позитивні. Перші є системою заборон, покликаних різко розділити світ священного і світ вульгарного. Наприклад, не священна істота не може торкатися священного: непосвячений не може не тільки брати в руки чурингу, але навіть бачити. Чуринга — священний предмет, камінь чи шматок дерева, на якому вирізаний знак тотема і який тому має надприродні властивості. У деяких племен кожен чоловік має свою чурингу, у якій міститься його життя. До певного часу вони зберігаються в спеціальних печерах; для молодих людей проводиться спеціальний ритуал, під час якого вони вперше бачать свої чуринги; звичайно не можна їсти м'ясо тотемної тварини. Забороняється як просторове, так і тимчасове змішання цих двох світів. Результат заборони просторового змішання очевидний: це створення особливих священних місць — печер — для здійснення деяких ритуалів і збереження святинь. Заборона тимчасового змішання зводиться до заборони деяких "вульгарних" занять у періоди спеціально релігійного життя (у релігійні свята). Під час одних обрядів заборонено вживати їжу, під час інших заборонена будь-яка робота.
Позитивні обряди виконуються з протилежною метою: не розділяти два світи, а наблизити віруючого до світу священного. До ритуалів цього типу належать ритуальне спільне поїдання тіла тотемної тварини, жертвоприношення, що переслідують ту ж ціль, визначені дії, вироблені для того, щоб завоювати прихильність божества і забезпечити бажаний стан справ або за допомогою програвання і наслідування (так звані імітаційні ритуали), або шляхом відтворення минулого (комеморативні ритуали). Крім того, Дюркгейм виділяє особливий тип ритуалів — спокутні, котрі відбуваються з метою спокути чи зм'якшення наслідків святотатського вчинку.
Перерахування цих ритуалів і деякі наведені вище приклади, що показують обрядову сторону релігії австралійських аборигенів, дає уявлення про деякі універсальні форми релігійної обрядовості. Це заборона приймати їжу (започаткувати посту), існування ізольованого місця для відправлення обрядів (храм), поїдання тіла тотема (причастя) і багато чого іншого.
Але названі універсальні форми стосуються не тільки релігійної обрядовості, їх можна назвати культурними універсалами, тому що відповідні обрядові форми продовжують існувати й у світських культурах, хоча, звичайно, й емоційне тло, і раціональне обгрунтування ритуалів докорінно міняються. Тут можна згадати ритуалізацію радянського життя: партійні збори як форма позитивних ритуалів, "колективне поїдання тіла" дисидентів тощо. А як по-іншому, якщо не жертвоприношеннями, можна назвати численні дарунки трудящих, що стали експонатами Музею подарунків Сталіну, який був відкритий у 1949 році до сімдесятирічного ювілею вождя (чи бога?). До негативних ритуалів відносилася і відноситься заборона, хоча і не торкання, але недбалого чи зневажливого ставлення до прапора й інших державних символів. До типу комеморативних обрядів належать щорічні свята, що відтворюють славні сторінки минулого, наприклад День Перемоги в нашій країні; аналогічні ритуальні церемонії є всюди.
Тут намічені лише загальні аналогії; зрозуміло, зміст цих, досить складних соціальних явищ не можна прямо ототожнювати з ритуалами австралійських аборигенів. Але в той же час варто помітити, що й у тому, і в іншому випадках мова йде про відносини індивіда і суспільства та про суспільство як деяку особливу переважаючу реальність, що вимагає ритуального поклоніння.
Дюркгеймівська соціологія релігії, заснована на його концепції суспільства, не стала загальноприйнятою, але сформовані в її рамках пояснення незаперечні, а запропонована ним класифікація ритуалів багато дала для розуміння цього феномена релігійного культу.
