Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

8.8. Нові диференціації

Але, мабуть, набагато більш важливими, ніж проблеми, зумовлені провалами соціальної держави і пов'язаних з нею соціальних та економічних програмі є проблеми, породжені її дійсними і незаперечними досягненнями, а саме: підвищенням матеріального життєвого рівня, загальною експансією освіти і утвердженням того, що в пропагандистськи орієнтованих працях іменувалося державою загального добробуту. Усі ці досягнення поступово призвели до необхідності докорінного перевизначення поняття соціальної нерівності, а разом з ним і головних понять, шо регулюють уявлення про соціальну структуру.

При цьому нерівність перестає бути ціннісно негативним поняттям; нерівність починають розуміти як інакшість, неподібність, зрештою, як плюралізацію й індивідуалізацію життєвих і культурних стилів.

На це першими звернули увагу фахівці в галузі біографічних досліджень. Зазначені вище зміни: підвищення життєвого рівня, розширення можливостей , освіти і підвищення соціальної безпеки — істотно змінили організацію індивідуальних біографій. Життєві плани стали будуватися на більш тривалий, ніж раніше, період часу, з'явилася можливість говорити про "біографізацію поведінки" і "життєві програми", що зовні нагадує кар'єрні плани в професійній діяльності, але, по суті, зводиться не до професійної діяльності, а орієнтації на особистісну реалізацію в різноманітних сферах життя, а іноді й у декількох одночасно.

Розширення можливостей самореалізації кореспондує навіть з формальними змінами стандартного життєвого циклу. Крім традиційних дитинства, юності, дорослості і старості, з'явилися нові вікові статуси: після-юнацька стадія передбачає більш тривалий, ніж у попередніх поколінь, час навчання й освіти; після-батьківська стадія (empty nest), на якій жінка отримує можливість прилучитися до нових форм діяльності, почати "нове життя" після того, як дорослі діти залишили сім'ю; нарешті, більш довга пенсійна стадія, тривалість якої зростає завдяки зниженню пенсійного віку і збільшенню середньої тривалості життя.

Нарешті, відзначається плюралізація форм сімейного життя, яка полягає втому, що буржуазна "ядерна" сім'я, яка вважалася кілька десятків років тому обов'язковою, має все меншу питому вагу в суспільстві, а починають переважати поступово одинаки або форми спільного позашлюбного життя з дітьми чи без дітей.

Усі ці фактори ведуть до плюралізації й індивідуалізації життєвих стилів, що насамперед виражається в прискореному розпаді традиційних колективних життєвих форм. Стає усе менш зрозумілим і наочним, що таке "...взагалі гарне життя. Мінливість і творчість стають "знаком якості" гарного життя".

Чи можливо в цій мінливості і творчості виявити щось більш стабільне чи їх можна розглядати лише як протиставлення колишнім стабільним формам? У більшості західних теоретичних концепцій не дається прямої відповіді на це запитання. Лише констатується, що наступаюча індивідуалізація і плюралізація, звільнення від впливу традиційного соціального середовища і свобода вибору індивідуальних життєвих стилів знаменують собою "кінець соціального розшарування".

Відомий соціолог і соціальний філософ У. Бек ніби підсумовує численні і різноманітні спекуляції на цю тему у вигляді чотирьох тез. Перша теза: різке поліпшення матеріальної ситуації переважної більшості населення веде до детрадиціоналізацїї станово забарвлених "класових станів", наприклад, робітники отримують доступ і можливість реалізації ведення життя, характерного для буржуазії.

Друга теза: матеріальний добробуту свідомості того, хто його здобуває, виступає як індивідуальне досягнення, навіть якщо це насправді не його заслуга, а продукт суспільних змін, які поліпшили добробут усього суспільства. При цьому його соціальна свідомість індивідуалізується, а відповідна класово-культурна ідентифікація слабшає.

Третя теза: паралельно з названими вище процесами відбуваються диверсифікованість й індивідуалізація життєвих становищ і життєвих шляхів, що зобов'язані своїм походженням різкому стрибку соціальної мобільності наприкінці 60-х-70-х p.p. XX ст.

Четверта теза (зумовлена цими трьома процесами: детрадиціоналізацією класових станів, розпадом класових ідентифікацій і наростаючою мобільністю): відбувається розпад соціальних класів і верств, що відповідають колишнім ієрархічним соціоструктурний моделям. На місце станово-класового життєвого світу приходять індивідуалізовані життєві світи, які відрізняються один від одного. Бек детально не характеризує життєві світи; важливо, що "у ході цього процесу люди стають вільними від соціальних форм індустріального суспільства — від класу, прошарку, сім'ї, від зумовленого статтю становища чоловіка і жінки".

Торкаючись перспектив майбутнього розвитку, Бек дає перерахування ознак "після класового суспільства", що насувається. По-перше, тут соціальна нерівність виступає винятково в статистичній формі, анітрошки не відбиваючи з безпосередньою очевидністю норми і способи життя; спроба відновити старі класові і станові лояльності перетворюється в конструювання штучних членувань, що не мають підґрунтя у реальності. По-друге, соціальна мобільність утрачає спонукальну силу, індивід схильний змінювати своє життя сам, не звертаючись до системно зумовлених реальностей і цілісностей, він бере на себе відповідальність за будь-які зміни, не перекладаючи її на систему. По-третє, політичне життя (діяльність будь-яких блоків і коаліцій) набуває "пунктирної" форми, ґрунтуючись на темах і ситуаціях, а не на квазіонтологічній прив'язці до об'єктивних класових становищ. По-четверте, нові нерівності набувають нового значення і нової важливості, заснованих на аскриптивних ознаках.