Соціологія : Навч. посіб.

Форми культури відрізняються у різних суспільствах, але вони також є різними і в межах одного суспільства.

Різниця культур у різних суспільствах.

Різниця у матеріальній культурі очевидна і впадає в око: архітектура, одяг, прикраси, транспорт тощо — у кожному суспільстві різні. Вони відрізняються також своїми цінностями, звичаями, моральними нормами і законами, мовою.

Етноцентризм і культурний релятивізм.

Тенденція оцінювати звичаї, норми і цінності інших культур, з позиції сприйняття власної культури як центральної, називають етноцентризмом (термін введено американським вченим Вільямом Самнером у праці "Народні звичаї" (1906). Він описував цю позицію як таку, "при якій власна група розглядається як центр Всесвіту, а всі інші оцінюються як ті, що мають до неї певне відношення").

З погляду соціології, етноцентризм є функціонально доцільним, оскільки він сприяє згуртуванню спільноти. Вияви етноцентризму можна спостерігати у сім'ях, навчальних закладах, фірмах, політичних партіях, релігійних конфесіях та ін. Усвідомлення приналежності до "кращих людей" стає своєрідним "соціальним клеєм", який скріплює колектив. Жоден народ не зможе розвиватися стійко і стабільно, якщо не буде поважати і підтримувати свої норми, цінності, звичаї. Але етноцентризм може набувати і деструктивних форм, таких як ксенофобія (страх і неприйняття чужих звичаїв), шовінізм (визнання всіх інших культур і народів нижчими порівняно зі своєю культурою і своїм народом).

Етноцентризм також перешкоджає науковому вивченню культури. Ми не зможемо зрозуміти поведінку інших народів, якщо будемо інтерпретувати її в контексті власних цінностей, переконань і норм поведінки. Протилежним етноцентристському підходові виступає культурний релятивізм (від лат. — відносний).

Культурний релятивізм — це переконаність у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї культури, з якої він походить (наприклад, багатоженство не може бути прийнято й оцінено в християнській культурі).

Роздуми італійського ученого і письменника Умберто Еко у полемічному есе "Священні війни: пристрасть і розум", написаному з приводу нападу арабських терористів на США у вересні 2001 р., є саме зразком аналізу ситуації з позицій культурного релятивізму. Він звертає увагу на те, що причиною усіх релігійних воєн протягом віків завжди були поверхневі протиставлення, на зразок "Ми" і "Вони", чорне і біле, добрі і злі.

"...Захід давно почав цікавитися Іншими цивілізаціями — це було потрібно для успішної економічної експансії. Греки називали своїх сусідів, які не говорили грецькою, варварами — тобто заїками, начебто ті і зовсім не вміли говорити. Однак і серед греків траплялися розсудливі люди — наприклад — стоїки, які помітили, що, хоча варвари і використовують інші слова, вони виражають з їх допомогою такі самі думки, як і самі греки.

У другій половині XIX ст. з'явилася культурна антропологія, що поставила за мету загладити провину Заходу перед іншими культурами, особливо перед тими, яких Захід вважав варварськими, — перед примітивними народами і суспільствами без писаної історії. Завдання культурної антропології полизало в тому, щоб вказати на існування точки зору, відмінної від західної культури. Антропологи заявляли, що цю іншу точку зору варто сприймати серйозно, не ставитися до неї зневажливо і не придушувати її.

Перш ніж стверджувати, нібито одна культура краща за іншу, потрібно встановити критерії оцінки цих культур.

Культуру можна об'єктивно описати, сказавши, наприклад, що її представники поводяться певним чином, вірять у духів, або у єдиного всюдисущого Бога; живуть сімейними кланами, згідно традицій: вважають нормою носити сережки в носі (це може стосуватися, наприклад, і сучасної молодіжної західної культури); вважають свиню нечистою твариною;роблять собі обрізання; вирощують собак на забій, або, як англійці й американці дотепер думають про французів, — їдять жаб.

Звичайно, антропологи розуміють, що їхня об'єктивність завжди обмежена безліччю факторів. Критерії оцінки залежать від наших власних коренів, переваг, звичок, пристрастей, від нашої системи цінностей. Наприклад, чи віримо ми, що продовження людського життя з 40 до 80 років має сенс? Особисто я вірю, що має, однак багато містиків можуть заперечити мені, що життя святого Луїджі Гонзага, який дожив усього до 23 років, було набагато повнішим, ніж життя якого-небудь безглуздого ненажери, що дожив до 80.

Чи віримо ми у доцільність технологічного прогресу, глобалізації торгівлі й удосконалення транспортних засобів? Багато хто вірить, вважаючи нашу технологічну цивілізацію вищою ніж інші. Разом з тим, усередині західної культури с люди, які прагнуть жити в гармонії з природою, готові відмовитися від літаків, машин і холодильників, які бажають плести кошики і подорожувати пішки з одного села в інше заради збереження озонового шару Землі.

Отже, щоб стверджувати, нібито одна культура є кращою за іншу, недостатньо просто описати цю культуру (як це роблять антропологи). Стверджувати подібне можна тільки перебуваючи всередині своєї власної системи цінностей, системи, від якої, як нам здається, ми не можемо відмовитися. Тільки з такого погляду ми можемо сказати, що одна культура — наша власна — краща за іншу. Краща для нас.

Наскільки абсолютним можна вважати критерій технологічного прогресу? У Пакистану є атомна бомба, а в Італії її немає. Чи означає це, що італійська цивілізація гірша за пакистанську І краще жити в Ісламабаді, ніж в Аркорі?

Вен Ладен не виявив жодного милосердя до мешканців Нью-Йорка, таліби знищили кам'яні статуї Вудди, але ж і у Франції свого часу була Варфоломіївська ніч. Хоча сьогодні це нікому не дає підстав вважати французів варварами.

Історія — як двосічний меч. Турки любили насаджувати людей на кіл (а це цілком неприйнятно), але візантійці виколювали очі своїм родичам, а католики живцем спалили Джордано Бруно. Вен Ладен і Саддам Хусейн — вороги західної цивілізації, але всередині самої західної цивілізації були такі люди, як Гітлер і Сталін.

Історія не може служити критерієм оцінки цивілізацій. Відповідь треба шукати в сучасності. Один із найбільш гідних поваги аспектів західної культури (вільної і плюралістичної — а це і є цінності, які ми вважаємо найголовнішими й найістотнішими) полягає в тому, що вона вже досить давно допускає співіснування різних, нехай навіть і різновекторних, критеріїв оцінки різних проблем".

А ось приклад одного серйозного конфлікту, який стався на ґрунті різних підходів до оцінки тієї самої ситуації — з позиції етноцентризму і з позиції культурного релятивізму.

У переддень чемпіонату світу з футболу 2002 р., який відбувався у Японії і Південній Кореї, Товариство захисту тварин погрожувало розпочати міжнародну кампанію-бойкот ігор у Кореї, якщо південнокорейська влада не введе заборону на "варварський звичай" вживання у їжу м'яса собак. Керівник ФІФА — Йозеф Блаттер — навіть вислав до корейського керівництва листа сформульованого у зневажливому тоні. У листі Блаттер зажадав покласти край знущанню з "найкращого друга людини". На що отримав відповідь: "Пес традиційно є ВАШИМ другом, а не нашим. Крім того, ми не обурюємося, що французи їдять жаб і слимаків, китайці — гадюк, а японці — готують свою традиційну страву — суші — нарізаючи ще живу рибу. Чому ж нам має бути заборонено вживати нашу традиційну їжу — страви із собачатини?".

Культурні універсали.

Незважаючи на велику розмаїтість культур, соціологи, антропологи, психологи виявили певні елементи, обов'язково присутні у кожній соціальній культурі — культурні універсали. Джордж Мердок, зокрема, виділив приблизно 80 універсальних компонентів культури (елементів властивих усім видам культури): мова, одяг, релігія, спорт, танці, звичай прикрашати тіло, освіта, ритуали похоронів та весіль, звичай дарувати подарунки, соціальне розшарування тощо. Для різних культур властиві різні види спорту чи способи прикрашати тіло, але ці елементи є у всіх культурах. Чи, наприклад, у всіх культурах знаходимо сімейні форми життя, але деякі суспільства практикують моногамію (один чоловік і одна дружина), інші — полігінію (один чоловік і декілька дружин), а ще інші — поліандрію (одна дружина і декілька чоловіків).

Вважають, що культурні універсали сформувалися на базі біологічних факторів, таких як наявність двох статей, безпомічність немовлят, фізіологічні потреби та ін. Тобто культура — це сукупність шляхів до розв'язання проблем, зумовлених біологією людини і загальними закономірностями її існування. І хоча різні суспільства знаходять різні способи вирішення цих проблем, та обставина, що всі вони стикаються з тими самими проблемами — забезпечують собі засоби існування, виховують дітей, борються з особами, чия поведінка відхиляється від норми тощо — забезпечує існування своєрідного "спільного знаменника" для усіх культур — культурних універсалій.