Соціологія : Навч. посіб.

Центральними категоріями етносоціології є терміни "етнос" і "нація". Щоправда в науці не існує однозначного трактування цих понять.

При визначенні поняття "етнос" наголошують на домінуючій ролі культурно-історичних зв'язків у житті етнічних спільнот. Це дозволяє трактувати етнос як тип культурної спільноти, яка приділяє значну увагу спільному походженню та історичній долі і вирізняється з-поміж інших подібних спільнот однією або кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою тощо.

Нація ж є сукупністю людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для усіх членів. Тобто категорія нації містить у собі два компоненти — культурно-етнічний і громадсько-політичний. Вона ніби накладається на категорію етносу, будучи, разом з тим, зовсім іншою системою виміру історичних процесів.

Український науковець Ольгерд Вочковський (1884—1939) зазначав, що етносом можна вважати тільки той народ, що живе патріархальним життям і йому властиве лише почуття родинної спорідненості, але він ще не володіє тим, що характеризує націю — національною свідомістю. Нарід — це, так би мовити, націотворчий сирівець, з якого може розвинутись нація. Нарід — це етнографічна, національно не викристалізувана ще маса. Нація ж — масово усвідомлений і організований колектив".

Нині існує два головних теоретичних підходи до визначення етносу і нації — примордіалістський і модерністський.

Примордіалістський підхід до визначення етносу і нації.

Примордіалізм — термін, який походить від англійського слова — споконвічний. Прихильники примордіалізму відстоюють ідею про те, що етнос і нація існували з давніх давен. Суть цієї теорії викладена у працях англійського етнолога Ентоні Сміта, американця Гуннара Нільссона, радянських учених Юлія Бромлея та Льва Гумільова. Прихильниками її є більшість українських вчених, наприклад, історик Ярослав Дашкевич. Вони розглядають етнос як своєрідний історико-біологічний феномен, що ґрунтується на неусвідомленій, "природній", афективній прив'язаності людей до свого народу, а виникнення нації пов'язують із певним етапом у розвитку етносу.

З приводу виникнення нації існує два головних підходи: деякі вчені (Юлій Бромлей, Гуннар Нільссон) вважають націю типом етносу, який притаманний розвинутому класовому суспільству, а інші вважають, що нація виникає тоді, коли етнос виявляє претензії на власне політичне існування. Як заявляв український політолог Іван Лисяк-Рудницький: "Нація — феномен політичної сфери. Нація — це колектив людей, що хочуть бути державою".

У межах примордіалістського підходу виділяють два головних напрямки: соціобіологічний та еволюційно-історичний.

Соціобіологи розглядають етнос як спільноту індивідів, яка ґрунтується на біологічних особливостях перетворених у соціальні. Вони вважають, що нації виникли внаслідок природного розростання сімей та родів і є спільнотами, що свідчить про спільне походження.

Лев Гумільов розглядав етнос як біологічну спільноту істот виду подібно до ареалу тварин. Він вважав, що етнос народжується внаслідок "пассіонарного поштовху", що стається під впливом певного космічного опромінення або тектонічних процесів у надрах землі. Внаслідок цього поштовху з'являються "пассіонарії" — люди, здатні йти до своєї мети всупереч інстинкту самозбереження. Діяльність пассіонаріїв задає мету і згуртовує окремі родоплемінні та інші групи людей в етнос. Життя етносу триває приблизно і200—і300 років, а весь його наступний розвиток визначається територіальними особливостями його розселення і психобіологічними характеристиками пасіонарності. Загибель етносу не означає смерті людей, які його утворюють, а тільки ослаблення і розпад зв'язків між ними, а відтак — входження їх до складу інших етносів. Оскільки, згідно з підходом Льва Гумільова, етнос є категорією не історичною, а біологічною, тобто рушіями розвитку є не соціум чи культура, а природа, то і категорія нації у його системі відсутня.

Представники еволюційно-історичного напрямку переконані, що етнос є швидше соціальною, а не біологічною спільнотою. Взаємна прихильність членів етносу досягається не закономірностями біологічного розвитку, а в соціально-економічному контексті.

Ентоні Сміт визначав етнос як "спільноту людей, які мають спільне ім'я, поділяють міфи про спільних предків, мають спільну історію і культуру, асоційовану з певною територією і які відчувають почуття солідарності".

За словами хорватського ученого і політика Франьо Туджмана, "Нації виростають природним шляхом в ході об'єктивного і складного історичного процесу як наслідок розвитку всіх тих матеріальних і духовних сил, які на цьому просторі формують національне буття окремих народів на основі кровної, мовної і культурної спорідненості, а також спільних життєвих інтересів".

Радянський вчений Юлій Бромлей був автором офіційного, прийнятого в радянській науці визначення етносу. Згідно його теорії, етнос — це стала сукупність людей, що склалася на певній території і характеризується відносно стабільними особливостями мови, культури і психіки на підставі чого люди усвідомлюють свою єдність і відмінність від інших подібних утворень, що й закріплюється у їх назві.

Етнос розглядався Бромлеєм як родова, базова, рядоутворююча категорія стосовно інших конкретно-історичних типів об'єднання людей: роду, племені, народності, нації. Як істинний марксист, радянський академік мав продемонструвати як відбувався прогрес у національній сфері, відповідно до розвитку соціально-економічних формацій. Первіснообщинному ладові відповідали роди і племена, рабовласницькому і феодальному — народності, а з розвитком капіталізму виникають нації.