Марксистське вчення про політику
Соціально-економічними і політичними підвалинами марксистського вчення про політику стали суперечності суспільного поступу, зокрема між власниками засобів виробництва і тими, хто був позбавлений їх, між уже добре розвинутими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, також суперечності в духовній сфері. Відомо, що в основному марксизм спирався на досягнення класичної філософії, політичної економіки та соціально-політичної думки. Ця нова ідейна течія живилася й тогочасними революційно-демократичними та гуманістичними тенденціями.
К. Маркс (1818 1883) і
Ф. Енгельс (1820—1895) у своїх дослідженнях доводили, що правові відносини, як і форми держави, не можна зрозуміти поза історичним контекстом, умовами матеріального життя. Вони пояснювали опосередкованість політико-правових відносин економічною сферою, а також співвідношенням суспільства і держави. Держава — офіційний представник громадянського суспільства. При цьому виявляється її подвійна природа: з одного боку, вона виступає як уні-
версальна політична організація, що зберігає цілісність суспільства, а з іншого — як спеціальний апарат управління.
Марксизм формулює положення про подолання відчуження держави від народу, від людини, про необхідність запровадження демократичної державності, самоврядування народу. Шлях до нього пролягає через перехідний період, політичною формою якого є держава диктатури пролетаріату.
Щоб досягти цієї мети, пролетаріат повинен здійснити політичну революцію, в процесі якої має бути ліквідована стара й створена нова державна машина. Вона втілюватиме одвічні ідеї справедливості, рівності, демократії в інтересах більшості народу шляхом примусу стосовно незначної меншості.