Політологія: Навчально-методичний комплекс

Летітимність влади

Функціонування політичної влади здійснюється через систему соціальних інститутів, у яких втілюються організаційні, інформаційні, технічні, людські та інші фактори. Тому-то політична влада завжди інституціоналізована. Реалізується політична влада через діяльність організацій, установ, норм, які забезпечують регулювання і організацію суспільних відносин за умови їх легітимності. Функціонування політичної влади забезпечується шляхом примушення в різних формах, включаючи пряме фізичне насильство, адже одні владарюють, а інші повинні їм підкорятись. Така нерівність підтримується завдяки цілій системі засобів (ресурсів), за допомогою яких функціонує і реалізується політична влада. До ресурсів політичної влади належать: економічні, політичні, соціальні, силові, інформаційні, демографічні, культурні, правові.

Від функціонування політичної влади залежить тип політичного режиму, відкритість чи закритість суспільства, характер політичних відносин та інші політичні

характеристики держави, такі як стабільність, авторитет, розподіл і співробітництво влад, роль опозиції, демократичність. Таким чином, до основних функцій політичної влади відносяться інтегративна, регулятивна, мотиваційна, стабілізаційна.

У сучасних умовах триває процес удосконалення і розвитку політичної влади, який супроводиться виникненням нових функціональних тенденцій: посилення інтенсивності демократизації політичної влади, зростання легітимності влади, розгрупування політичної влади, зростання конфліктності між гілками влади, бюрократизація владних структур. Влада функціонально взаємодіє в управлінні справами суспільства і держави на трьох різних рівнях:

— макрорівень — вищі політичні інститути політичної системи;

— мезорівень— середній рівень (обласний, районний апарат політичної влади);

— мікрорівень— безпосередня політична участь людей через самоуправління. На цьому рівні формується політична культура, переконання, відношення до політики.

Основним механізмом функціонування всіх видів політичної влади є розподіл влади. Розподіл влади історично відбувався на різних етапах формування держави і сформувався як спеціалізація влади різних інститутів. Перший проект розподілу влади належав Дж. Локку, який розділив її на законодавчу, виконавчу і федеративну. У XVIII ст. Ш. Монтеск'є створив теорію розподілу влади в її сучасному вигляді — на законодавчу, виконавчу і судову. В Україні принцип розподілу влади закріплений у ст. 6 Конституції, де відмічається, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи трьох гілок державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених межах і відповідно до законів.

Базовим елементом існування і функціонування влади, а також закріплення її в суспільстві є легітимність. Поняття легітимності означає визнання влади суспільством, обґрунтованість і необхідність даної влади та її носіїв. У вузькому розумінні поняття легітимності характеризує законність влади.

Історично сформувалися кілька типів легітимності:

легальний тип легітимності — узаконеність влади конкретними правовими нормами, конституцією, підкріплена діяльністю відповідних інститутів, включаючи примусові санкції. Основа її — загальне розуміння норм, установлених законом;

ідеологічний тип легітимності — визнання влади в силу внутрішньої переконаності чи віри в правильність ідеологічних цінностей, проголошених владою. Основа — ідеологічні цінності;

традиційна легітимність — визнання влади легітимної, оскільки вона діє відповідно до традицій і традиційних цінностей мас. Основа — традиції, традиційна свідомість;

структурна легітимність — правомочність влади випливає з переконання в законності і цінності встановлених структур і норм, що регулюють політичні відносини. Основа — специфічні політичні структури;

харизматична легітимність — визнання влади ґрунтується на вірі мас в особливі здібності політичного лідера, вождя. Основа — особистий авторитет правителя;

політична доцільність — нав'язування суспільству влади, де мотивацією є політична доцільність. Характерна для перехідних періодів, пов'язаних із формуванням нової політичної системи.

Описані типи легітимності влади, як правило, в реальності існують спільно, взаємно доповнюючи один одного.

Проблема легітимності — це значною мірою проблема участі суспільства в керуванні державою. Нездатність системи забезпечити таку участь підриває її легітимність.

Ознаки падіння легітимності влади: зростання ступеня примусу; обмеження прав і свобод; заборона політичних партій і незалежної преси; зростання корумпо-ваності всіх інститутів влади, зрощення з кримінальними структурами; низька економічна ефективність влади — найбільш істотний показник делегітимізації влади. Крайніми ознаками падіння легітимності влади є революція, державний переворот — відкриті форми невдоволення режимом (схеми 7, 8).