Політологія: Підручник

Автор: | Рік видання: 2008 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 384

Федеративна держава.

Головна ідея принципу федералізму (з лат. "foedus" — союз, об'єднання) полягає в розмежуванні сфер компетенції федеральної (центральної) влади та влади суб'єктів федерації у наданні їм певної політичної самостійності. Принцип федералізму уособлює в собі поєднання загальнонаціональних і регіональних інтересів.

Відродження і нове життя ідей федералізму починається в Нові часи. І. Кант, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є та інші зробили значний внесок у розробку ідей федералізму. Але особлива заслуга належить Ш. Монтеск'є, який у своїй роботі "Про дух законів" заклав основи теорії федералізму. Він дав напрочуд вдале визначення федерації: "Ця форма правління є договір, за допомогою якого кілька політичних організмів зобов'язуються стати громадянами однієї великої держави, яку вони побажали створити". Слід зазначити, що починаючи з XVIII ст. розвиток федералістських ідей відбувається під впливом теоретичних розробок Ш. Монтеск'є та федеративного будівництва в США.

У XX ст. процес федералізації набрав глобального (світового) масштабу і був названий вченими "федералістською революцією" (Д. Елезар), яка змінила політичну карту світу. На початок 1995 р. існувало 18 федеративних держав з майже 440 їх суб'єктами, на території яких проживало близько 39% населення планети. Крім того, державний лад ще 25 країн певною мірою базується на принципах федералізму. В цих країнах проживає 30% населення світу. Таким чином, на початок 1995 р. нараховувалось близько 40 держав з федеративним устроєм, де проживало 70% від населення планети (США, Аргентина, Бразилія, Росія, ОАБ, Канада, Індія та інші).

Територія, де розташована федеративна держава, вважається єдиною, хоча складається з різної кількості суб'єктів (від 2—3 до 50 чи 90). Різняться федерації і назвами своїх суб'єктів: "штати" (США, Індія), "землі" (ФРН, Австрія), "кантони" (Швеція), "провінція" (Канада, Пакистан), "республіки" (Росія) та ін. Утворюються федерації за різними принципами. Більша частина їх побудована за адміністративно-територіальним принципом (Австрія, Бразилія, США, ФРН та інші). Решта федеративних держав побудована за етнотериторіальним принципом (Бельгія, Індія, Швейцарія та інші).

Головними ознаками федеративної держави є: писана конституція, що чітко встановлює розподіл влади і гарантує центральному і регіональним урядам, що надані їм повноваження не будуть відібрані; двокамерний законодавчий орган, де одна палата представляє увесь народ, а друга — суб'єкти федерації; суб'єкти федерації мають право на свою конституцію, законодавчий орган, виконавчі структури та власну судову систему; функціонування в поліетнічних федераціях двох і більше офіційних державних мов; децентралізоване управління тощо.

В українській політологічній школі існує виразна федералістська концепція, започаткована Кирило-Мефодіївським товариством. Теоретик українського лібералізму М. Драгоманов розробив федералістську концепцію і виклав її на рівні конституційного документа. Громадянин і громада, за його теорією, — це основні інститути системи суспільних взаємин. Схема федерації М. Драгоманова:

громадянин -> громада -> волость -> повіт -> область -> федерація (Російська демократична держава ).

М. Грушевський пропонував поділити Україну на ЗО земель, які водночас будуть виборчими округами на виборах до Українських всенародних зборів (сейму).

Із здобуттям Україною незалежності на початку 90-х років XX ст. неодноразово порушувалося питання щодо поділу України на 9 історичних і економічних регіонів (земель) — Донецький, Придністровський, Північно-Східний, Центрально-Поліський, Карпатський, Волинський тощо.