Радянська Україна на початку 20-х років

Ранньою весною 1921 р. в Україні була зроблена остання спроба відкритої озброєної боротьби з більшовиками. З території Польщі до країни вступив 2-тисячний загін добровольців армії УНР під командуванням Ю. Тютюнника. Заглибившись в українські землі, добровольці розраховували підняти загальне повстання населення проти нової влади, проте, їх надії не виправдалися. Незабаром в районі Житомира загін Тютюнника був оточений кавалерійською бригадою Г. Котовського і повністю знищений.

Шість років безперервних воєн і революцій, що відбувалися на території України, згубним чином відбилися на економіці країни. Людські втрати склали близько 4 млн чоловік, промислове виробництво скоротилося в 9 разів, збір зерна не перевищував 25 % довоєнного. Розруха, епідемії, убогість і голод доповнювали безрадісну картину. У значній мірі в ситуації, що склалася, були винні більшовики, що проводили політику "військового комунізму", метою якої був безпосередній перехід до виробництва і розподілу на комуністичних принципах, - без приватної власності, ринку і товарно-грошових стосунків. Така політика, доповнена продрозкладкою, повністю ліквідовувала матеріальну зацікавленість працівників у результатах їх праці. Переважну більшість селян скоротило виробництво сільськогосподарської продукції до мінімуму своїх потреб. Економіка зайшла в безвихідь. Більшовикам необхідно було терміново виправляти положення, внісши значні зміни до своєї внутрішньої політики.

Вся повнота влади в Україні була зосереджена в руках ЦК КП(б)У на чолі з В. Молотовим і РНК УРСР, очолюваного X. Раковським. Проте обидва ці органи влади беззаперечно підкорялися Москві, яка і визначала політичну лінію в усій країні.

У березні 1921 р. в Москві відбувся X з'їзд РКП(б), на якому Ленін після тривалої і наполегливої боротьби, настояв на ухваленні "нової економічної політики" (НЕП). Суть НЕПу зводилася до того, що продрозкладка замінювалася фіксованим продовольчим податком, після сплати якого селяни могли продавати надлишки продуктів на ринку, тим самим набуваючи зацікавленості у результатах власної праці. Нова політика дозволяла вільну торгівлю, передачу дрібних підприємств до приватної власності або оренду, використання іноземних концесій. При цьому "командні висоти" в економіці - важка промисловість, транспорт, банки, зовнішня торгівля - залишалися під державним контролем. НЕП розглядувався більшовиками тільки як тимчасовий відступ від принципів соціалізму, направленого на швидке відновлення економіки країни. Проте НЕП зробив справжнє "економічне диво" - протягом декількох років країна ожила, піднялася з руїн і рушила вперед.

Навесні 1921 р. економічна ситуація ускладнилася рідкісною посухою, яка викликала голод 1921 - 1923 рр. Особливо постраждали від голоду райони Поволжя та півдня України. Проте якщо в Поволжі уряд офіційно визнав голод і організував допомогу голодуючим, то в Україні голод замовчувався. Більш того, жоден із голодуючих районів України не був звільнений від обов'язкового продовольчого податку. Тим часом у Запорізькій губернії голодувало майже 100 % населення, в Одеській - 90 %, тут люди вмирали цілими селами, але державної допомоги до України не надходило. Тільки до 1923 р. ситуація з виробництвом зерна стабілізувалася, і голод відступив.

Використовуючи проблему допомоги голодуючим Поволжя, більшовики розвернули широкий наступ на церкву, конфіскуючи храмові цінності для закупівлі хліба за кордоном. Це призвело до конфлікту між владою і церквою, який легко вирішувався на користь першої за допомогою прямої сили. Саме в цей час пролунали слова Леніна, які згодом стали широко відомими: "Чим більшу кількість представників реакційного духовенства і реакційної буржуазії нам удасться розстріляти, тим краще".