Історія України: Навчальний посібник

Автори: , , | Рік видання: 2012 | Видавець: Київ: Центр учбової літератури | Кількість сторінок: 240

Зміни в ОУН

Єдиною силою, яка могла чинити організований опір владі, була підпільна мережа ОУН. Проте саме в цей час в ОУН стався розкол. Ветерани руху орієнтувалися на закордонний центр ОУН на чолі з А. Мельником. У серпні 1939 р . фракція Мельника провела свою конференцію в Римі та проголосила його одноосібним лідером організації. Молоді оунівці віддавали перевагу радикальнішому Є. Бандері, звільненому німцями з польського ув'язнення. У вересні 1939 р. Бандера висунув перед ОУН завдання битися з будь-яким противником незалежної української держави. У лютому 1940 р . Бандера організував конференцію своїх прихильників у Кракові, яка фактично оформила розкол ОУН на дві частини. Більшість членів організації пішли за Є. Бандерою, вони почали називатися ОУН-Б або бандерівцями. Решта взяли собі назву ОУН-М або мельниківці. Обидві фракції встали на непримиренні позиції, що нерідко приводило до збройних сутичок між ними.

Українці за межами УРСР. Близько 550 тис. українців потрапили на територію Генерал-губернаторства, як німці почали називати захоплені ними польські землі. Тут була створена українська неполітична організація, оскільки формування будь-яких політичних партій окупанти заборонили. Український центральний комітет (УЦК) на чолі з В. Кубійовичем був організацією соціального забезпечення, і намагався надавати допомогу літнім і хворим людям, безпритульним і знедоленим. У місцях, де компактно проживало українське населення, були відкриті українські школи, кооперативи і молодіжні організації. У Кракові функціонувало українське видавництво. Проте в цілому тяготи німецької окупації українське населення несло в такій же мірі, як і польське.

У Закарпатті, захопленому угорцями, проживало більше 500 тис. українців. По відношенню до них угорський уряд повів політику "мадьяризації". Тисячі українців були заарештовані, сотні - розстріляні, а близько 30 тис. чоловік втекли до сусідньої Галичини. Угорці заборонили всі українські організації та видання, почали хижацьку економічну експлуатацію краю.

26 червня 1940 р. в Москві був вручений ультиматум радянського уряду послу Румунії. Румунам пропонувалося протягом 4-х днів вивести свої війська з території Бесарабії та Північної Буковини і передати ці землі СРСР. Уряд Румунії був вимушений прийняти цей ультиматум. 28 червня частини Червоної армії форсували Дністер і вступили на територію Бесарабії та Північної Буковини. Того ж дня були зайняті міста Чернівці, Хотин та Акерман. 2 серпня 1940 р. сесія Верховної Ради СРСР включила ці території до складу Радянського Союзу. До Радянської України приєднувалися Хотинський, Акерманський та Ізмаїлський повіти Бесарабії, а також Північна Буковина.

Не дивлячись на тяготи окупації і тоталітарного режиму, вперше за декілька століть майже всі українці об'єдналися в рамках єдиної території, що стало важливим етапом у боротьбі українського народу за соборність. У той же час репресивний радянський режим дуже швидко переконав населення Західної України, що його майбутнє не у складі СРСР, а в створенні незалежної української держави.