Політологія для політика і громадянина: Монографія

9.1. Політична свідомість: зміст, структура, типологія

Однією з найважливіших характеристик політичного жит­тя суспільства є таке складне, багатовимірне та неоднозначне поняття, як політична свідомість.

Найпоширенішим є тлумачення політичної свідомості як сукупності поглядів і настанов, що характеризують ставлення людей до держави, партій, суспільно-політичних організацій, по­літичних цінностей і цілей розвитку, традицій і норм політич­ного життя [46; 88; 125; 138].

Політична свідомість є сукупністю раціональних і емоційно- чутливих, теоретичних і емпіричних, ціннісних та нормативних, свідомих і підсвідомих уявлень суб’єктів політики щодо подій, явищ і тенденцій, пов’язаних з питаннями політичної влади.

Якщо подивитися на цю проблему глобально, то можна виок­ремити такі сфери політичної свідомості:

• політичну науку (політичні теорії, концепції, гіпотези);

• політичну ідеологію (політичні цінності, доктрини, ідеали, програми, гасла);

• політичну психологію (політичні відчуття, настрої, думки, воля, спрямованість тощо).

Оскільки ми ознайомилися з основними засадами політич­ної науки як такої в розд. З і 4, спробуємо розглянути політич­ну свідомість в ідеологічному та культурно-психологічному аспектах.

Але спочатку дослідимо структуру політичної свідомості (рис. 9).

Свідомість е віддзеркаленням реалій буття: рівня розвитку продуктивних сил, особливостей суспільно-політичної структу­ри та систем суспільних відносин, рівня освіти й культури.

Психічну основу політичної свідомості становлять знання, емоції та оцінки, інтелектуальні структури, мислительні опе-

рації, орієнтовані на сферу політичних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів. У всіх психічних компонен­тах політичної свідомості відбивається духовно опанований, зас­воєний світ політики.

Політична свідомість є суб’єктивним образом політичного буття. Вона “виробляється”, створюється суб’єктами політики у процесі політичної діяльності, відносин між ними, через залу- ченість до політичної сфери.

Політична діяльність є предметною. Її предметами є відноси­ни, інститути, норми, цінності, позиції, ролі, статуси, ідеологічні гасла й програми, в яких втілюється й функціонує публічна влада організованого в державу суспільства. Але ця діяльність є по­хідною політичної свідомості. За психічним механізмом вона ідентична процесу віддзеркалення в суспільній свідомості по­літичної сфери суспільства.

Політична свідомість виникає у процесі практично-діяльніс- ного засвоєння людьми особливої форми соціальної культури станового суспільства — політики. Спосіб організації діяльно­сті у сфері політики (її суб’єкти, цілі, напрями, засоби й методи реалізації) впливає на “анатомію” політичної свідомості.

Політична свідомість виникає з розшарування суспільства на стани, із загострення боротьби між ними за владу. Отже, полі­тична свідомість —свідомість станова, і це є Ті важливою соціально-історичною ознакою.

Відповідно до цього виокремлюють політичну свідомість ра­бовласників і рабів, феодалів і селян, буржуазії та робітників. Однак структура політичної свідомості не обмежується таким поділом.

По-перше, політична свідомість станів не є рафінованою й мо­нолітною. Вона формується під впливом складних матеріаль­них, політичних, ідеологічних залежностей і чинників у межах відповідної суспільно-економічної формації.

По-друге, суспільство поділяється не лише на стани. Його структура набагато складніша і складається з великої кількості різноманітних суспільних груп, які можуть суттєво відрізняється, а відтак мати цілком несхожу політичну свідомість. Отже, крім станів суспільства носіями політичної свідомості і т. ін. є також групи людей, які об’єднуються на професійній, політичній, етніч­ній, конфесійній, демографічній та іншій основі.

Беручи до уваги останнє, зазначимо, що є масова, групова й індивідуальна політична свідомість. Співвідношення між по­літичною свідомістю суспільства, групи, індивіда можна схарак­теризувати за допомогою схем “загальне — особливе — одинич­не” та “ціле — частина”.

Політична свідомість суспільства інтегрує групові й індиві­дуальні свідомості, формує і регулює функціонування останніх. У цьому аспекті політична свідомість суспільства є нормативною, оскільки “примушує”, регулює політичну поведінку, так би мови­ти, неформальним шляхом (на відміну від регулювальної сили законодавства).

Формування політичної свідомості суспільства не є простим, арифметичним процесом складання індивідуальних політич­них свідомостей громадян. Під час співвіднесення “одиниць” політичної свідомості такі елементи виокремлюються, у певний спосіб кристалізуються і складаються в систему, що є ядром по­літичної свідомості суспільства.

Взаємне перетворення множини індивідуальних свідомостей на суспільну свідомість і навпаки здійснюється завдяки полі­тичній комунікації (обміну соціальною інформацією). У такому вимірі політична свідомість відбивається у пізнавальній діяль­ності, результатом якої є отримання інформації про сутність політичної сфери, її законів, зв’язків з іншими царинами життя суспільства.

Пізнання політичного світу відбувається на буденному та на- уково-теоретичному рівнях; при цьому зазначені процеси розви­ваються одночасно.

Буденний (емпіричний) рівень політичної свідомості фіксує переважно зовнішні аспекти подій і явищ, що відбу­ваються на поверхні суспільного життя (політичних відносин, інститутів). У ньому концентрується багатий життєвий досвід учасників політичної комунікації та взаємодії.

Буденна, практично-політична свідомістьстворює інфор­маційну базу для узагальнень, на основі яких синтезуються політико-теоретичні моделі. Носіями буденної політичної свідо­мості є члени суспільства, які можуть нормально, раціонально мислити.

Науково-теоретична політична свідомість виходить на рівень узагальнень, аналізу механізмів управління політичною сферою суспільства. Такий рівень політичної свідомості не е загальнодоступним. Він характерний для специфічної, високо­кваліфікованої діяльності політичних мислителів (ідеологів, науковців та ін.). Суттю теоретичної політичної діяльності е дослідження місця політики в суспільстві, сутності й форм її виявів у публічній владі, державності і т. ін.

Науково-теоретична й буденна політична свідомість співвід­носяться не тільки як такі, що перебувають на різних рівнях пізнання світу. Вони пов’язані також функцією залежності, в якій практичні утворення окреслюють межі теоретичних конст­рукцій.

Однак науково-теоретична політична свідомість, перебуваючи в залежності від буденної (емпіричної) політичної свідомості, не детермінується останньою цілковито й однозначно. Проблема полягає в умінні, волі й таланті протистояти певному впливу бу­денної свідомості на теоретичну, віддаючи належне сутності та специфіці виявів емпіричної масової свідомості.

Розглянувши основні види політичної свідомості, слід навести й два основні типи політичної свідомості: державну (етатизм) і антидержавну (анархізм) [125].

Етатистський тип політичної свідомості виходить з позиції, що інтереси держави є найвищими, вона має бути монополістом публічної влади і добродійником (найвидатніші представники цієї концепції — Н. Макіавеллі [122], Т. Гоббс [55; 56], Г. Гегель [51]).

На відміну від етатистського анархістський тип політичної свідомості характеризується несприйняттям усіх політико-юри- дичних норм держави й суспільства. Політична влада вва­жається злом, а держава — експлуататором і ворогом свободи (провідні ідеологи цієї концепції — П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін [8]).

Класифікуючи типи політичної свідомості, користуються й такими параметрами, як централізм — децентралізм.

Наведемо централістську типологію політичної свідомості:

• Комуно-соціалістична — характеризується концентрацією власності; крайній ступінь — економічне безправ’я.

• Монархічна — характеризується концентрацією влади, владним авторитаризмом; крайній ступінь — тиранія.

• Націоналістична — характеризується родовим, вузькогру- повим світосприйманням; крайній ступінь — шовінізм.

Децентралістська типологія політичної свідомості:

• ліберальна — розподіл власності; крайній ступінь — мо­нополізм;

• анархістська — розподіл влади, владна децентралізація; крайній ступінь — повне безвладдя;

• інтернаціональна — позародове, загальногромадянське сві­тосприйняття; крайній ступінь — імперський космополі­тизм.

Надзвичайно важливим поняттям для розуміння проблем суспільної, і зокрема політичної, свідомості є поняття менталь­ності, що характеризує глибинний рівень колективної та інди­відуальної свідомості, включаючи й підсвідомий її компонент.

Інакше кажучи, під ментальністю розуміють соціально-пси­хологічні характеристики суб’єкта політики (людини, етносу, класу, іншої великої соціальної групи), що виявляються у спо­собі та характері мислення, світовідчутті, соціальних і психічних настановах та поведінці.

Ментальність формується під впливом соціокультурних чин­ників: традицій, культури, соціально-політичних структур та інститутів суспільства. Однак і сама ментальність є чинником формування суспільної свідомості та джерелом культурно-істо- ричної динаміки.

Якщо суспільна, зокрема політична, свідомість є регулятором політичної поведінки суб’єктів суспільного життя, то менталь­ність є внутрішньою характеристикою суб’єкта політики — нації, соціальної або демографічної групи.

Важливою ознакою ментальності та політичної культури взагалі є національний характер, який дослідники розглядають через призму історико-культурних традицій, суспільно-політич­ної практики та індивідуального способу думання. За аналогією з індивідуальним національний характер можна було б тлума­чити як комплекс типових зразків поведінки, що регулюють по­ведінку нації упродовж тривалого часу.

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що політико-психологічна культура суспільства є важливим чинником і механізмом по­літичної соціалізації, а відтак і регенерації та розвитку політич­ної сфери суспільства.