Глава 4. Особливості стратегічних досліджень в економічній сфері

Вимоги щодо забезпечення ефективності економічної стратегії держави засвідчують важливість виваженого, комплексного та обґрунтованого підходу до її формування. Побудова економічної стратегії лише як довгострокового плану, який спирається на екстраполяцію вже отриманого досвіду, була б помилкою та вела б до неефективності сформованої таким чином стратегії. Як зазначає Г. Мінцберг, стратегію “люди будують для одного часу, а користуються нею, не усвідомлюючи підміни, - зовсім в іншому”.

На жаль, на практиці стратегічний аналіз досить часто здійснюється фахівцями у сфері управління або спеціалістами певної конкретної галузі економічних знань. Внаслідок цього, наприклад, монетарна стратегія формується фахівцями з грошової політики Національного банку, фіскальна стратегія – службовцями Податкової адміністрації, бюджетна стратегія – спеціалістами Міністерства фінансів тощо. Це призводить до дезінтеграції стратегії як цілісної системи, випадіння з поля зору системної ролі її окремих завдань. Відповідно навіть досягаючи успіхів в окремих економічних сферах, така стратегія не вирізняється ефективністю. Відсутність цілісної стратегічної теорії веде до невпевненості суспільного розвитку, втрачається найголовніше – єдина система стратегічних напрямів, яка забезпечує ефективну гнучкість економічної політики держави. Між тим, ще в першій половині минулого століття воєнний теоретик А. Свечін зазначав: “Стратегічні рішення за природою своєю радикальні; стратегічні оцінки повинні охоплювати питання за суттю; ніде так не потрібні незалежність, цілісність, свобода мислення, як у стратегії, і дріб’язкова (“крохоборческая”) думка ніде не може дати більш жалюгідних результатів, ніж у стратегії.

Відтак побудова стратегії має бути поставлена на наукову основу - основу стратегічних досліджень, які забезпечували б генерування інтегративного системного підходу до аналізу процесів, що відбуваються, та побудованих на цьому методологічному підґрунті практичних рекомендацій. Стратегічні дослідження в економічній сфері є своєрідним системним узагальненням здобутків різних галузей економічної науки, яке дозволяє виокремити та акцентувати системну роль основних складових соціально-економічної системи, встановити її основні системоутворюючі параметри та скласти наукове підгрунтя для забезпечення її безпечного відтворення. У цьому контексті доречною видається думка видатного філософа та аналітика науки К. Поппера, який зазначав: “Поступатися будь-якій примсі цікавості та дозволяти прагненню пізнання бути обмеженим лише межами наших здібностей – ось старанність розуму, яке належить вченості. Але обирати з незчисленних проблем, що виникають, ті, вирішення яких важливе для людства – ця заслуга належить мудрості”.

В. Ойкен, аналізуючи роль, яку відіграє і повинна відігравати соціальна наука в аналізі господарського порядку, наголошував на тому, що ця наука має вельми обмежену дієздатність і часто не в змозі надати практичну допомогу в розвитку і трансформації господарського порядку. Це відбувається через те, що вона перебуває під впливом трьох серйозних упереджень: позитивізму (обмеженість внутрісистемними дослідженнями, неврахування взаємозв’язку господарських порядків), історизму (нехтування фактором перетворюючої сили – можливістю впливу науки та керованої нею політики на господарський порядок) та пунктуалізму (надмірної спеціалізації, внаслідок якої за деталями втрачається цілісність картини господарського порядку).

Реальна потреба в посиленні дієвої сили науки та її впливу на формування ефективної стратегії обумовлює активізацію пошуку науковцями адекватної парадигми стратегічних досліджень, відповідних інструментарію та методології. У цьому контексті Я. Корнаї пропонує свою версію стратегічного підходу в економічній науці, яку він називає “системною парадигмою”. За Я. Корнаї, властивостями системної парадигми є:

вивчення системи в цілому та взаємозв’язків всередині самої системи та між її частинами;

міждисциплінарний характер – інтегративний підхід з позицій суспільної науки (економіки, соціології, політології, права тощо);

зосередження уваги не на процесах як таких, а на інститутах, в рамках яких ці процеси здійснюються, вичленування окремого (суб’єктивного) – та системного (при цьому, зауважує Корнаї, важливо визначитися з суттєвими елементами, від яких не можна абстрагуватися);

встановлення зв’язку між існуючою суспільною організацією та історичного процесу, під час якого вона виникла, виведення з цього процесу її історичних особливостей;

обережне ставлення до модельного підходу та використання статистики замість математичних моделей, увага до “екстремальних” суспільних явищ: значних змін та глибоких трансформацій, загроз, процесу переходу від однієї системи до другої;

врахування наявності системних проблем, пояснення труднощів та недоліків, які виникають, через дисфункції самої системи;

використання методу порівняння з іншими системами.

Системна парадигма, зазначає Я. Корнаї, не завжди відповідає критеріям суто наукового методу. Зокрема в стратегічному дослідженні можуть виявитися безсилими будь-які математичні моделі, які побудовані тим чи іншим чином на екстраполяції минулого досвіду. Так, навіть економісти з найкращою математичною освітою не змогли побудувати моделей, які дозволяли б дійти переконливих висновків щодо суті проблем постсоціалістичної трансформації. Тому переконливішим, на думку вченого, виглядає використання законів логіки та аналогії (порівняння).

Між тим, варто відзначити, що системна парадигма розглядається Корнаї переважно як засіб апостеріорного пояснення суспільних явищ, у той час як ефективність її прогностичної та нормативної функцій ставиться ним під сумнів. З нашого погляду, стратегічні дослідження, базуючись на положеннях системної парадигми, повинні бути орієнтованими саме на формування економічної стратегії. Тому системний аналіз процесів, що відбулися, повинен доповнюватися економіко-політичним аналізом самої економічної стратегії та результуватися в поєднання цих двох складових. Так, російський дослідник В. Курбатов серед елементів стратегічного аналізу вказує вміння моделювати ситуацію, здатність виявити необхідність змін, розробити загальну стратегію змін, використовувати під час змін найбільш надійні, оптимальні методи й рішення, раціонально обирати альтернативи, втілювати стратегію в практику.

На думку українських фахівців, принципами системного аналізу політики є:

включення зовнішнього середовища реалізації політики як рівнозначного аспекту аналізу (розгляд конкретного стратегічного завдання в контексті загальних завдань);

розгортання мети від моменту її постановки до досягнення кінцевого результату;

аналіз взаємозв’язків між цілями політики;

структурування управлінської ситуації за ступенями наявної в ній невизначеності;

прийняття рішення як результат вибору після розгляду альтернатив;

кількісна оцінка втрат ресурсів і ефективності результатів;

багатокритеріальний підхід до оцінки оптимального варіанта.

Прийняття стратегічного рішення здійснюється як наслідок збору та узагальнення інформації про поточне становище, аналізу ризиків, невизначеності та суперечностей, визначення альтернатив та постановки цілей, встановлення ефективності, корисності заходів та пошуку компромісів.

Відтак стратегічні дослідження повинні концентруватися навколо трьох головних характеристик, які властиві економічній системі.

1. Можливостей системи – визначення реалістичності завдань та відповідності наявим ресурсам. Як фундаментальний принцип економічної політики В. Ойкен вказував, що кожний господарський акт має бути розглянутий “з точки зору прямого впливу його на економічний порядок та економічний процес, з точки зору тих тенденцій до зміни економічного порядку, які він може породити, і, нарешті, з точки зору впливу його на інші порядки”. Сутність стратегічних досліджень полягає саме у "функціональній діагностиці" складових економічної системи на предмет їхньої здатності до функціонування в суспільному відтворювальному процесі.

2. Врахування та встановлення особливостей зв’язків між елементами системи, визначення дійсних причинно-наслідкових зв’язків, відкидання видимої причинності, пошук прихованих зв’язків. Як відзначає автор книги “Економічний спосіб мислення” Пол Хейне, “економіст знає реальний світ… у більшості випадків гірше за менеджерів, інженерів, механіків,.. проте економісти знають, як різні речі пов’язані між собою”.

3. Встановлення наявних загроз та об’єктивних обмежень здійсненню економічної стратегії. В. Ойкен, зокрема вказував, що “людина може бути вільною, якщо вона, спираючись на свій розум, визначить, які наслідки випливають із створених нею самою сукупності умов”.

Інакше кажучи, стратегічне рішення має виходити з того, що можна зробити з об’єктом стратегії, що здатні зробити суб’єкти стратегії, що вони виявляють бажання та політичну волю зробити і що вони повинні зробити під впливом комплексу зовнішніх чинників. Створюючи реалістичну картину довгострокових тенденцій розвитку подій, стратегічні дослідження дозволяють раціоналізувати очікування суб’єктів господарювання, отже, сприяють інституційній модернізації суспільства.

Важливою для стратегічних досліджень є проблема дефіциту коректної інформації для стратегічного аналізу. Попри загальну надлишковість інформаційної пропозиції, системний аналіз досить часто виявляється об’єктивно обмеженим через інформаційну незабезпеченість внаслідок відсутності інформації в принципі, неструктурованості інформації, непрогнозованості процесів, відсутності системи отримання необхідних даних. Необхідна також потужна методологія обробки інформаційних масивів для встановлення підгрунтя прийняття стратегічних рішень.

Проблема полягає й у тому, що необхідна інформація, яка фіксує не лише стан елементів економічної системи, а, головним чином, тенденції їх змін та шляхи розвитку. Це потребує виходу за межі аналізу правового середовища. Міністерства і відомства ж, на які досить часто покладаються обов’язки проведення стратегічного аналізу та планування, в принципі мусять діяти чітко у межах наявного законодавчого поля, що суттєво обмежує їхні можливості. Водночас і зведення перешкод реалізації економічної стратегії лише до недосконалості законодавчої бази є типовою вульгаризацією стратегічного аналізу.

Деякі з фахівців обстоюють думку про необхідність реалізації сценарних підходів у стратегічному дослідженні та встановленні декількох варіантів можливого розвитку подій. На нашу думку, така ідея не завжди може довести свою ефективність. Адже альтернативна подача стратегічних рішень потребує суб’єкта, достатньо компетентного для вибору єдиного стратегічного рішення із запропонованих альтернатив. У сферах, які вимагають прийняття однотипних рішень та допускають формалізацію критеріїв вибору (керівництво підприємством, функціональним підрозділом у системі виконавчої влади тощо) керівник, який є споживачем результату стратегічного дослідження, в змозі зробити кваліфікований вибір. За прийняття більш складних рішень задіяно надто великий обсяг критеріїв, що мають бути враховані. Тому в стратегічному дослідженні слід, на нашу думку, максимально обмежувати можливий набір альтернатив на попередніх етапах дослідження, віддавши його фахівцям за гранично коректної постановки завдання та рамкових умов його виконання на політико-правовому рівні.

Вкрай важливо враховувати особливості стратегічних досліджень у перехідних економіках, що, як зазначалося вище, характеризуються довгостроковою нестабільністю, структурною неврівноваженістю, “нестандартними” економічними закономірностями та інституційними відносинами, труднощами і перешкодами у створенні та впровадженні заходів економічної стратегії. Деякими дослідниками навіть пропонується вживати термін "патоекономіка" (патологічна економіка) для визначення науки “про кризові, перехідні соціально-економічні процеси та стани, про види та форми виробничих патологій, суспільні диспропорції”. До сфери дослідження патоекономіки ці вчені відносять: аналіз та класифікацію чинників кризи, типологізацію форм та видів кризових станів, виявлення шляхів та методів виходу з кризи, аналіз типів та різновидів реформ, вивчення загальних закономірностей та специфічних особливостей кризових станів. На думку авторів терміна, патоекономічні дослідження можуть вести навіть до коригування низки фундаментальних економічних законів, зокрема – закону вартості. З нашої точки зору, останнє є певним перебільшенням. Йдеться, скоріше, про суттєву деформацію середовища реалізації законів та випадіння низки чинників цього середовища з поля зору традиційної економічної науки. Між тим саме системні підходи, властиві стратегічним дослідженням у сфері економіки, видаються найбільш коректними та адекватними для правильного формування економічної стратегії держави у перехідній економіці.