Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика : Монографія

3. 2002 рік – вичерпання резервів зростання

Нагромадження структурних проблем в українській економіці далося взнаки у 2002 р. Хоча за деякими показниками (обсяг продукції сільського господарства, роздрібного товарообороту) зростання навіть перевищило відповідні темпи 2000-2001 рр., низка інших індикаторів мала тенденцію до погіршення. Зокрема темп зростання обсягу реального валового внутрішнього продукту зменшився порівняно з показником 2000 р. у 2,2 разу, промислового виробництва – у 2,0 разу, виробництва товарів народного споживання – у 2,1 разу.

Безумовно, ефект збільшення бази порівняння відіграв значну роль у визначенні величини показників зростання. Активне збільшення показників ВВП та промислового виробництва у 2000 та 2001 рр. зробило досягнення таких самих показників у 2002 р. більш складним. Проте, зважаючи на актуальність утримання стабільно високих темпів зростання, сповільнення економічної динаміки все ж слід передусім розглядати як свідчення необхідності пошуку нових джерел зростання та нових важелів його стимулювання.

Принципово новою для економічного розвитку України стала проблема дефляції, перші ознаки якої з’явилися ще в липні 2001 р. Зниження індексу споживчих цін (до попереднього місяця) спостерігалося протягом шести з дванадцяти місяців 2002 р. За січень-листопад ціни знизилися на 1,7%. Дефляція виглядала парадоксальною, оскільки відбувалася на тлі зростання основних показників внутрішнього ринку - доходів і витрат населення, роздрібного товарообороту, а головне – суттєвого збільшення грошової пропозиції.

Фактичні дані не підтверджують тезу щодо відставання платоспроможного попиту від товарної пропозиції на споживчому ринку. Так, за рік реальні наявні доходи громадян, які могли бути використані населенням на придбання споживчих товарів та оплату послуг, збільшилися на 21,2 % порівняно з січнем-вереснем 2001 р., а виробництво товарів народного споживання за відповідний період - на 8,4 %.

Дефляція засвідчила наростання системних диспропорцій в національній економіці. За визнанням тодішнього Міністра фінансів України І. Юшка, яке він зробив в середині року, "для такої держави, як Україна, певний рівень інфляції (звичайно, керований і в розумних обсягах) є позитивним фактором, який виступає стимулятором економічного зростання. Тому економічному блоку уряду потрібно детально проаналізувати, чому інфляція в Україні загальмувала свій рух, і вжити відповідні економічні заходи, оскільки подальше збереження нею статус-кво може призвести до стагнації виробництва".

З нашої точки зору, одним із можливих пояснень феномену дефляції може бути виникнення умов, за яких вітчизняне виробництво при відсутності дієвої стратегії структурних зрушень вичерпало спроможність реагувати на зростання споживчого попиту за рахунок екстенсивного збільшення обсягу пропозиції, і частина коштів населення починає "оминати" офіційний оборот, потрапляючи на напівлегальний ринок (торгівля необлікованою продукцією, контрабандними товарами, надання незареєстрованих послуг тощо). Цей ринок, не відчуваючи дефіциту оборотних коштів, фіскального тиску та низки інституційних обмежень, які дедалі більше обтяжують офіційний сектор економіки, "абсорбує" “надлишок” грошових доходів населення. Обмеження темпів зростання грошової маси в обігу "виштовхує" діяльність, пов’язану з обслуговуванням споживчого ринку, у "тінь", одночасно перешкоджаючи поліпшенню фінансового стану підприємств.

З огляду на те, що інфляція в Україні насамперед виникає в обігу готівки, в той час як уряд і НБУ в змозі регулювати через монетарні та фіскальні механізми лише безготівковий обіг, здійснення антиінфляційних та профілактичних заходів потребувало значно більшої амплітуди регуляторних заходів. Зокрема з метою стерилізації різкого збільшення обсягу грошової маси у грудні 2001 р., Нацбанк протягом січня-лютого здійснив продаж належних йому облігацій внутрішньої державної позики на загальну суму 858,5 млн грн. У свою чергу Міністерство фінансів України за 5 місяців року витратило на обслуговування свого боргу за ОВДП 1315 млн грн. Зважаючи на те, що основним власником ОВДП виступав НБУ, цей захід також слід, на нашу думку, вважати інструментом вилучення грошей з поточного обороту.

Між тим, якщо у 2001 р. ціни виробників промислової продукції в Україні перебували практично в стані стагнації, в той час як індекс споживчих цін поступово зростав (оптові ціни зросли на 0,9 %, споживчі – на 6,1 %), у 2002 р. ситуація докорінно змінилася. За рік при дефляції 0,6 % оптові ціни промисловості зросли на 5,7 % (торік збільшення склало 0,7 %).

Кредиторська заборгованість між підприємствами й установами України за 2002 р. зросла на 7,8 %, або 18,8 млрд грн. Важливою є тенденція помітного збільшення заборгованості перед бюджетом – на 40,9 % (торік вона скоротилася на 40,1 %). Збільшення показників заборгованості підприємств, незважаючи на значне підвищення рівня монетизації економіки та триваюче третій рік зростання обсягів ВВП та промислового виробництва, свідчить про важке фінансове становище підприємств та дефіцит ліквідних ресурсів.

Зниження рівня прибутковості підприємств, зважаючи на те, що прибуток залишається головним джерелом інвестицій, та відсутність компенсації втрат інвестиційного потенціалу через збільшення реальної вартості кредитних ресурсів стали вагомими чинниками поступового уповільнення темпів зростання інвестицій в Україні. За підсумками першого півріччя 2002 р. цей показник скоротився до 12,4 % (у цей період 2001 р. зростання становило 23,6 %), за 9 місяців – 6,2 % проти 25,2 % у 2001 р. За підсумком року збільшення, за попередніми оцінками, склало 3,8 %, проте у травні Держкомстатом було оприлюднено показник, утричі більший – 8,9 %.

В той час як у 2001 р. інвестиції в основний капітал зростали значно швидше за роздрібний товарооборот (20,8 % проти 14,5 %), в 2002 р. це співвідношення було зворотним, що засвідчило переорієнтацію ресурсних потоків на користь споживання.

Усвідомлюючи важливість стабільного збільшення кредитної пропозиції, необхідного для повноцінного реагування реального сектору економіки на зростаючий споживчий та інвестиційний попит, Національний банк здійснював спроби поетапного зниження облікової ставки та реанімування інструменту рефінансування комерційних банків. Всього у 2001-2002 рр. мали місце дев’ять таких знижень (з 27 % на початку 2001 року до 7 % з 06.12.2002). Проте адекватної реакції з боку комерційних банків не відбулося. На грудень 2002 р. середня кредитна ставка становила 18,9 %. Таким чином, зберігалася тенденція збільшення розриву між ставкою НБУ та ставками комерційних банків, який сягнув 2,7 разу. При цьому розрив між середньозваженою процентною ставкою за кредитами комерційних банків і приростом споживчих цін збільшився з 6,9 процентного пункту в 2000 р. до 20 у 2001 р. та 22,2 у 2002 р. (табл. 6). Деяке зниження кредитних відсотків комерційних банків почалося лише останніми місяцями 2002 р.

Таблиця 6

Рівень інфляції та процентні ставки комерційних банків у 2000-2002 рр.

Безпосереднім чинником недієвості ставки рефінансування в регулюванні кредитних ставок залишилися незначні обсяги кредитних ресурсів, наданих НБУ комбанкам. За 2002 р. обсяг рефінансування склав 1,2 млрд грн. При цьому були фактично відсутні довгострокові інструменти рефінансування комерційних банків, які давали б останнім змогу вирішувати не поточні проблеми (наприклад, виконання норм резервування) або проблеми фінансового оздоровлення (часто вже невирішувані), а стратегічні завдання. Це також негативно впливає і на загальну строкову структуру кредитування. Понад половину наданих НБУ під рефінансування кредитів — для миттєвої підтримки ліквідності (до 2001 р. – ломбардні, після – кредити овернайт, причому в 2001 р. частка останніх у загальному обсязі рефінансування зросла до 84 %). Крім того, далеко не всі банки могли скористатися цими кредитами, оскільки не в усіх в інвестиційному портфелі були наявні державні цінні папери, які приймаються у заставу.

Значний попит на грошові ресурси, який диктувався економічним зростанням та розширенням сфери грошового обігу, обумовив продовження збільшення обсягів кредитування. Позитивним у діяльності банків стало зростання випереджаючими темпами кредитного портфеля порівняно з активами і довгострокового кредитування порівняно з кредитним портфелем. Між тим у 2002 р. не спостерігалося поліпшення структури кредитування реального сектору економіки. У вересні 2001 р. на частку обробної промисловості припадало 38,2 % кредитів, у вересні 2002 – 29,6 %, у той час як в торгівлі – 36,6 і 35,7 % Як і раніше, левова частка позик промисловості була надана підприємствам харчової промисловості.

Отже, потреба суттєвого збільшення обсягів банківського кредитування залишалася гострою. Як зазначалося в телеграмі Нацбанку на початку квітня 2002 р., “правління Національного банку занепокоєне таким формуванням кредитної політики банками, яке не відповідає економічним процесам, що відбуваються, не орієнтоване на розвиток та зростання внутрішнього ринку попиту та пропозиції, не відповідає існуючому стану грошово-кредитного ринку”. В цей час обговорювалася навіть ідея щодо вжиття адміністративних заходів, спрямованих на зниження ставок за кредитами комерційних банків. Проте вже наприкінці квітня Нацбанк офіційно відмовився від неї.

Погіршення умов ведення бізнесу, пов’язане зі зниженням прибутковості через дефляцію на тлі інфляції витрат, наклало у 2002 р. негативний відбиток на фіскальну сферу. Загалом доходи бюджету склали лише близько 93 % запланованих. Постала потреба перегляду видатків Державного бюджету в бік їх скорочення. Відповідно до бюджетного законодавства першочергово фінансувалися витрати на заробітну плату, грошове забезпечення та соціальні виплати, які загалом профінансовано у 2002 р. на 99,4 % річного плану Державного бюджету. Між тим оплату комунальних послуг та енергоносіїв було профінансовано на 81,7 %, державні централізовані капіталовкладення – на 59,7 %. Кредиторська заборгованість установ, які фінансуються з бюджету, зросла на 17,1 %.

За даними Кабінету Міністрів України, з недоотриманих за перших три місяці року державним бюджетом 700 млн грн, 625 млн грн склали недонадходження від податку на прибуток. За квітень-травень загальні недонадходження зросли ще на 500 млн грн, причому план надходжень від податку на прибуток за травень виконаний лише на 50 %. Загалом за рік недоїмка за цією статтею склала 2,2 млрд грн проти плану.

Незважаючи на погіршення показників економічного зростання, Державний бюджет застосовувався де-факто як важіль додаткового гальмування економічної динаміки, оскільки виконання плану надходжень до Державного бюджету перевищувало виконання плану видатків (92,3 % проти 85 %). Якщо в першому кварталі 2002 року, незважаючи на значне недовиконання планових показників, виконання плану видатків загального фонду перевищило виконання плану надходжень і склало 95,7 %, за підсумками перших чотирьох місяців виконання плану видатків склало вже 88,4 %, що помітно нижче за виконання плану надходжень. Отже, з квітня бюджет як інструмент економічного регулювання було переведено в режим гальмування економічної активності. Втім, на думку автора, навряд чи можна говорити про цілеспрямоване використання бюджету як інструменту економічної політики. На жаль, йдеться, скоріше, про протилежне: повне нехтування цим інструментом і фактичне підпорядкування економічної динаміки завданням фіскальної політики.

Особливості розвитку економічної ситуації в Україні відбилися й на динаміці іноземних інвестицій. Доводиться визнати, що ні тривалий період економічного зростання, ні стабільність національної валюти не стали чинниками значного збільшення припливу капіталів в Україну. Чистий приріст іноземного капіталу склав 784 млн дол. США, що на 15,3 % більше порівняно з 2001 р. Причому, якщо за весь 2001 р. з України було вивезено 267,4 млн дол. прямих іноземних інвестицій, або 32,9 % від ввезеного за рік, за 2002 р. - 368,8 млн дол., або 34,3 % від 1074,8 млн дол. ввезених до країни прямих інвестицій.

Прискорення відпливу іноземного капіталу з національної економіки та зменшення його обсягів у певних галузях свідчить про відсутність в Україні належних умов для реінвестування та ефективного використання прибутків, погіршення інвестиційного клімату. Це стало однією з причин невиконання амбіційних планів приватизації, яка повинна була 2002 року принести до Державного бюджету понад 1 млрд дол. Фактично обсяг надходжень був майже у 10 разів меншим.

Головною причиною сповільнення економічної динаміки в Україні у 2002 р. стало завершення дії традиційних чинників, які забезпечили економічне зростання 1999-2000 рр. За відсутності системної інвестиційної стратегії у міру досягнення межі завантаження виробничих фондів їхній потенціал майже вичерпався. Як було відзначено в посланні Президента України Верховній Раді 2002 р., “екстенсивні чинники економічного зростання 2000–2001 рр. значною мірою себе вичерпали. Ідеться про використання результатів глибокої девальвації гривні у 1997–1999 рр., освоєння резервних виробничих потужностей, що простоювали в роки економічної кризи, винятково сприятливу зовнішньоекономічну кон’юнктуру”.

Першим важливим чинником уповільнення економічного зростання в Україні стало зниження темпів зростання експорту. Зміна ситуації на світових ринках, посилення уваги провідних торговельних партнерів України до захисту власних ринків, поступовий вихід виробництв цих країн із стану рецесії обумовили погіршення умов для експорту з України. Між тим через відсутність дієвих стратегій підприємств-експортерів та стратегії державної структурної перебудови кошти, отримані національною економікою за період сприятливої кон’юнктури для експорту металопродукції, не було використано належним чином ні на інвестиції в більш технологічні галузі, які могли б досягти конкурентоспроможності на світовому ринку, ні навіть на технологічну модернізацію та інноваційний розвиток самого гірничо-металургійного комплексу.

У 2002 р. приріст експорту проти минулорічних обсягів був відносно незначним і склав 10,4 %. Частка неблагородних металів та виробів з них склала майже 40 %, загалом частка сировинних і низькотехнологічних товарів за цей період складає близько 80 %, у той час як частка машинобудівної продукції стабілізувалася на рівні 13-14 %. Отже, тривала тенденція домінування в структурі експорту з України продукції низького рівня переробки, що робить мінімальним мультиплікуючий ефект в експортоорієнтованих галузях. З другої половини 2002 р. відбулося деяке пожвавлення експорту, причому випереджаючими темпами зріс експорт чорних і кольорових металів, що позитивно відбилося на збільшенні обсягів виробництва у відповідних галузях промисловості. Так, якщо за 4 місяці спад виробництва в металургії становив понад 6 %, хімічній промисловості – 1,8 %, за підсумком року металургійне виробництво відновило зростання на 1,9 %, а в хімічній та нафтохімічній галузі було досягнуто 6,6 % зростання, що пояснюється відновленням приросту експорту товарів цих груп. Загалом за рік найбільші успіхи демонстрували виробництво деревини та виробів з неї (23,4 %), коксу та продуктів нафтопереробки (25,5 %), харчова промисловість та переробка сільгосппродукції (8,4 %), машинобудування (11,3 %). Продовжилося уповільнення зростання в галузях, експорт продукції яких суттєво знизився.

Не менш важливим чинником уповільнення економічного зростання стало вичерпання ефекту девальвації гривні, яка мала місце у 1998-1999 рр. та сприяла помітному зміцненню позицій вітчизняних товаровиробників на внутрішньому ринку, насамперед – товарів народного споживання.

Нагадаємо, що ревальвація гривні, яка відбувалася в Україні останніми роками, була пов’язана з активним зростанням експорту, насамперед металургійної продукції, під впливом сприятливої зовнішньої кон’юнктури. Це приводило до насичення валютного ринку, що знижувало ціну долара, в той час як високий попит на ліквідну гривню в умовах демонетизованої економіки та адміністративне регулювання валютного ринку утримували від неконтрольованого скуповування іноземної валюти, що сприяло б запобіганню ревальваційним процесам. За підрахунками експертів, ревальвація поступово підвищила реальний курс гривні до рівня, який встановився після кризи вересня 1998 р. і з якого, власне, прийнято починати відлік стимулюючого ефекту цього чинника.

Зокрема, на думку тодішнього міністра економіки та з питань європейської інтеграції О. Шлапака, яку він висловив у другій половині березня 2002 року, ціновий запас конкурентоспроможності української економіки є критичним, тому подальша ревальвація гривні неприйнятна для української економіки. На його думку, слід було скористатися сприятливими умовами для девальвації, пов’язаними зі зниженням цін на світових ринках, щоб уникнути погіршення умов виробництва. Цю ж позицію обстоював ще на початку року директор департаменту валютного регулювання НБУ С. Яременко, зазначивши, що курс гривні до долара перебуває в “нижній точці” і його подальша ревальвація призведе до зниження експортного потенціалу країни. Слід відзначити, що відповіддю на такі заяви була дуже негативна реакція з боку керівництва Національного банку, яке вбачало в цьому загрозу внутрішній стабільності гривні.

Аналіз динаміки економічних показників свідчить також про вичерпання позитивного ефекту від збільшення доходів населення та споживчого попиту для економічного зростання. Так, за 2002 р. реальна заробітна плата зросла на 18,2 %, а реальні доходи населення - на 21,2 %. Проте такі, вражаючі за стандартами високорозвинених економік, темпи стали можливими лише через низьку базу порівняння. В абсолютному вимірі середній рівень сукупних доходів на душу населення коливався навколо офіційного рівня прожиткового мінімуму, що складав у середині 2002 року 365 грн для працездатної особи. За даними Держкомстату, грошовий дохід у розрахунку на душу населення в серпні 2002 р. становив 332 грн, а середня заробітна плата – 376 грн на місяць.

Протягом 2001 року (за винятком природного збільшення у грудні) в Україні, незважаючи на триваюче зростання доходів населення (та випереджаюче зростання заробітної плати та пенсій) спостерігалося поступове сповільнення темпів збільшення роздрібного товарообороту в офіційній торгівлі. Як випливає з рис. 6, у 2002 р. спостерігалося подальше випередження темпів зростання доходів населення над зростанням роздрібного товарообороту. Звертає на себе увагу те, що величина середньомісячного товарообороту у перші три місяці 2002 р. була майже на 400 млн грн меншою, ніж в другому півріччі 2001 р.

Як зазначалося вище, таку динаміку слід пояснювати посиленням відпливу доходів населення на неофіційні ринки, а також відволіканням їх до сфери послуг та різного роду платежів. Політика забезпечення випереджаючого погашення заборгованості та зростання заробітної плати за таких умов веде до збільшення витрат виробництва на оплату праці, питомих витрат на одиницю продукції, а також зменшення здатності підприємств спрямовувати кошти на розширення та вдосконалення виробництва. Внаслідок цього легально працюючі підприємства втрачають можливість розширення товарної пропозиції. Це ж стосується і відволікання частини коштів до Пенсійного фонду.

Отже, надмірний відрив динаміки доходів від динаміки виробництва в умовах стагнації веде до зниження здатності пропозиції адекватно реагувати на динаміку попиту. Це, в свою чергу, сприяє збільшенню обсягів імпорту споживчої продукції, який підтримується в Україні згаданими вище ревальваційними тенденціями. За січень-липень 2002 р. імпорт товарів вже зростав швидше за експорт (відповідно 105,8 5 та 102,3 %). За підсумком року, експорт знову почав випереджати імпорт (11,1 % та 9,4 %), що пов’язано насамперед з відновленням позитивної експортної динаміки.

У структурі імпорту товарів спостерігалося зростання частки готової продукції. Так, за 2002 рік за збільшення імпорту на 7,6 % імпорт продукції харчової промисловості збільшився на 8,5 %, фармацевтичної продукції і медикаментів – на 24,9 %, мила й миючих засобів – на 25,9 %, деревини та виробів з неї – на 16,2 %, паперу та картону – на 31,7 %, одягу трикотажного – на 20,0 %, текстильного – на 24,4 %, інших готових текстильних виробів – на 17,7 %, взуття – на 23,5 %, засобів наземного транспорту (крім залізничного) – на 45,5 %, іграшок – у 1,8 разу тощо. При цьому імпорт механічного обладнання збільшився лише на 5,2 %, приладів і апаратів – на 2,5 %.

Дія усіх вказаних вище чинників призвела до того, що, хоча темпи зростання грошової маси М3 склали у 2002 р. 42 %, так само, як і торік, поступова ремонетизація товарно-грошового обігу, що намітилася у цій сфері ще з 1997 року та відзначалася як вельми позитивний чинник у 2001 році, також поступово втратила свій стимулюючий ефект. З макроекономічної точки зору, таке становище є свідченням того, що українська економіка набула властивості поглинати більше грошей внаслідок суттєвого розширення сфери грошового обороту (через збільшення сфери платних послуг, зростання перерозподілу ліквідних ресурсів через бюджет, зменшення питомої ваги бартерних розрахунків, збільшення ліквідності комерційних банків тощо). Це привело до падіння реальної швидкості обороту грошей, яке перевищило темпи збільшення грошової пропозиції, що викликало створення дефіциту ресурсів на ринку безготівкових коштів.

Як випливає з рис. 7, якщо протягом 2001 р. загальний тренд зростання ВВП був вищим за показники зростання М2, що відображало активну роль внутрішніх чинників економічного зростання, в останні місяці 2001 р. та у 2002 р. ВВП зростав відносно повільніше. Останніми місяцями року спостерігалося різке збільшення показника місячного ВВП у зв’язку з посиленням експортної складової. Таким чином, у 2002 році економіка України впритул підійшла до стадії стагнації. Традиційні чинники економічного зростання, які спиралися переважно на мобілізацію резервних ресурсів, нагромаджених за тривалий період економічного спаду, було практично вичерпано. Натомість належних зрушень у структурі економічної системи, які перевели б національну економіку в режим зростання, що базується на інвестиційно-інноваційному творенні нових ресурсів, поки що не відбулося. Сталося загострення суперечностей між потребами стимулювання економічного зростання та збереженням грошової та фіскальної збалансованості. Довели обмеженість своєї ефективності основні інструменти економічної політики, які, як і раніше, базуються на концептуальних засадах пріоритетних завдань макроекономічної стабілізації. За понад три роки економічного зростання в Україні не відбулося помітних позитивних зрушень за основними індикаторами економічної безпеки. Це дозволяє дійти висновку щодо низької ефективності здійснюваної економічної політики.

Занепокоєння розвитком ситуації в Україні висловлювали також зарубіжні експерти. Як зазначали у середині березня фахівці міжнародного рейтингового агентства Fitch Ratings, у фінансовому відношенні Україна залишається слабкою, економіка підпадає під значні ризики. Існують серйозні структурні проблеми, пов’язані з недостатньою захищеністю прав власності, податковими порушеннями, неплатежами, збитковими підприємствами, нереструктуризованими боргами, корупцією, низьким рівнем іноземних інвестицій, невисокою капіталізацією банків, неефективним енергетичним сектором та залежністю від експорту металів.

2003 рік охарактеризувався принциповими змінами як серед чинників економічного розвитку, так і серед орієнтирів та пріоритетів економічної політики. За даними першого півріччя, темп зростання ВВП збільшився до 7,4 %. Серед основних чинників цього можна виділити такі:

- різке зростання експорту: за півріччя він збільшився на 24,3 %, досягши рекордного значення понад 70 % ВВП. При цьому відбувалося погіршення структури експорту: питома вага чорних металів та виробів з них зросла на 2,2 процентного пункту, нафти і нафтопродуктів – на 4,5;

- активізація інвестиційних процесів (за 6 місяців року інвестиції зросли на 27,5 %, що пояснюється насамперед збільшенням прибутків підприємств, передусім – в експортних галузях: 83 % чистого фінансового результату в обробній промисловості за вказаний період було отримано підприємствами чорної металургії та металообробки;

- наближення до 100 % планового показника бюджетних видатків;

- продовження Національним банком політики ремонетизації економіки та зростання обсягів банківського кредитування.

На жаль, модель розвитку, що склалася у першій половині 2003 р., поки що також не стала чинником просування до реалізації стратегічних завдань, поставлених у посланні Президента України „Європейський вибір”.