2.3.5. Італія в 1918-1939 pp.

Перша світова війна завдала Італії великих втрат. 700 тис. осіб загинуло, понад 1,5 млн поранено, державний борг зріс більше ніж у 3 рази. Наслідки війни загострили соціальне протистояння. Проте статус держави-переможниці позитивно вплинув на її політичне й економічне становище. Допомога союзників дала змогу Італії розгорнути промислове виробництво, стимулювати його концентрацію та спеціалізацію.

У 1918-1922 pp. Італія перебувала в глибокій соціально-економічній кризі. Уряди Орландо, Нітті, Джолітті, Бономі та Факта не змогли стабілізувати становище в країні. Зростання впливу лівих партій, робітничий і селянський рухи, створення комуністичної партії викликали занепокоєння у великих підприємців. Вони почали підтримувати Фашистську партію Беніто Муссоліні, яка утворилась у 1919 р. Програма партії передбачала встановлення республіки скликання Законодавчих зборів, боротьбу проти буржуазії, аграрну реформу, підвищення зарплати, ліквідацію банків і бірж і т. п.

На парламентських виборах у 1921 р. фашисти здобули 35 мандатів. Парламент використовувався для пропаганди своїх поглядів. Готуючись до захоплення влади, фашисти створили бойові групи, що громили профспілкові центри, відділення лівих партій.У жовтні 1922 р. фашисти організували похід на Рим.Уряд не наважився застосувати військову силу. Король Віктор Емануїл III під тиском Генеральної конфедерації промисловців доручив Б. Муссоліні сформувати новий уряд (31 жовтня 1922 p.).

Італія продовжувала залишатися конституційною монархією. Проте Б. Муссоліні набув широких повноваженнь, присвоїв собі титул дуче (вождя). Спочатку уряд був коаліційним. Але згодом фашисти цілком монополізували владу. Усі політичні партії були заборонені, державна поліція замінена фашистською міліцією, в країні запанувало тотальне шпигунство, провокації, терор. Опозиційні Муссоліні партії створили так званий Авентинський блок, проте його нерішучість призвела до розгрому його провладними структурами (1925 p.). Після цього фашистський терор посилився ще більше.

Фашистам вдалося оживити італійську економіку. Вони провели широку денаціоналізацію, грошову реформу, врегулювали відносини між підприємцями і робітниками. У 1929 р. рівень промислового виробництва на 40% перевищував рівень 1913 р.

Економічна криза завдала найбільшого удару по текстильній, видобувній, автомобільній галузях, занепадало сільськогосподарське виробництво, розорилися десятки тисяч дрібних і середніх фірм. Промислове виробництво скоротилося на 1/3, торгівля в З рази. Значно погіршилося становище всього народу.

Криза прискорила процес фашизації держави. Була проведена реорганізація партії, виборчої системи, розпочалося створення корпоративної системи. Ця система об´єднувала підприємницькі організації і фашистські профспілки під егідою держави в окремих галузях господарства. У корпораціях забезпечувалося класове співробітництво. Під контролем Національної ради були створені в окремих галузях 22 національні корпорації. У середині 30-х pp. майже всі італійці стали членами корпорацій. Корпоративна система стала основним важелем фашистського державного регулювання економічного і політичного життя.

Італія вважала себе обділеною результатами Першої світової війни і прагнула до зовнішньої експансії. У країні велася фашистська пропаганда війни, проходила мілітаризація економіки. У 1935 р. італійські війська вторглись у Ефіопію, яку завоювали навесні 1936 р. Згодом Італія разом з Німеччиною надала військову допомогу Ф. Франко у боротьбі з іспанськими республіканцями. У жовтні 1936 р. між Німеччиною та Італією була підписана угода про розподіл сфер впливу на Балканах та політичну співпрацю (вісь Берлін — Рим). У грудні 1937 р. Італія приєдналася до німецько-японського «Антикомінтернівського пакту». Італія підтримувала Німеччину в приєднанні Австрії та загарбанні Чехословаччини, продемонструвавши цим готовність узяти участь у новій світовій війні.

Опорні методичні матеріали

МодельфашистськоїдиктатуриІталії

Політично-активна частина народу має можливість брати безпосередню участь у діяльності фашистської партії

Правляча династія Савойсько-Кориньянська династія

1861-1878 pp. - Віктор-Еммануїл II

1878-1900 pp. - Умберто І

1900-1946 pp. — Віктор-Еммануїл III