7. Проблема территориальной принадлежности Бессарабии и Буковины на начальном этапе Второй мировой войны в исторических трудах XX ст.

Сергій Гакман

Проблема Бессарабії та Буковини у системі міжнародних відносин 1939-1940 pp. була і є однією з найбільш дискусійних як у колишній радянській історіографії, так і в історіографії України, Румунії та Республіки Молдова. У сучасній вітчизняній і зарубіжній історичній науці є небагато комплексних наукових досліджень з окремих аспектів цього питання, проте існує ціла низка важливих і неординарних публікацій.

Беручи до уваги велику кількість праць, тією чи іншою мірою присвячених вказаній проблемі, спробуємо кваліфікувати найбільш значущі з них з урахуванням умов, за яких вони були написані, та тенденцій, що прослідковувалися у висвітленні головних подій і їх наслідків.

Уже понад 60 років викликають гострі дискусії серед істориків і публіцистів питання щодо радянсько-німецького договору про ненапад і таємного додаткового протоколу до нього. Вказані документи відомі як «пакт Ріббен- ропа - Молотова», який вже багато десятиліть викликає гострі дискусії серед науковців. Спочатку вони точилися між західними і радянськими істориками. Це було пов’язано з тим, що партійно-радянське керівництво СРСР замовчувало факт підписання таємних протоколів. Науковці повинні були доводити «брехливість» тверджень західних радянологів, спростовувати їхні концепції і натомість висувати власні, які відповідали б радянській офіційній доктрині. Пакт трактували як «вимушений крок», завдяки якому керівництво СРСР відтягнуло момент нападу Німеччини. Незважаючи на пануючу теорію «єдино можливого, вимушеного кроку», в радянській історіографії все ж були солідні напрацювання про події 1939 р. Це, зокрема, монографії та статті М. Панкрашової і В. Сіполса, І. Максимичева, І. Коблякова, І.Андросова тощо¹.

Одним із перших звернувся на монографічному рівні до вивчення зовнішньої політики СРСР у контексті радянсько-німецьких таємних угод

1939 р. та їхньої реалізації М. Семиряга². Він детально розглянув передумови зближення СРСР і Німеччини, конкретні обставини підписання домовленостей, їхній зміст та подальше співробітництво двох держав впродовж 1939-

1940 pp. Не менший інтерес становить аналітична праця дослідниці з ФРН І.Фляйшхауер, присвячена пакту 1939 р.³ Вона підійшла до вивчення проблеми дещо нетрадиційно, підкресливши роль внутрішньополітичних і навіть психологічних чинників, які впливали на поведінку керівників СРСР і Німеччини.

В українській історіографії новий погляд на події 1939 р. почав утверджуватися ще до опублікування оригінальних текстів таємних домовленостей © Гакман С., 2007 між СРСР і Німеччиною. Одним із перших цю проблему розглянув

А.Трубайчук, який висловив критичні зауваження щодо офіційної радянської оцінки пакту 1939 р.⁴ Досить критичний підхід до радянсько-німецьких домовленостей 1939 p., які розглядаються як змова двох диктаторів, присутній у чернівецьких істориків П. Брицького⁵, О. Масана та В. Фісанова⁶.

Утвердженню у вітчизняній історіографії нового підходу до вивчення цієї теми сприяв також вихід підручників з історії України, написаних представниками української діаспори на Заході. Зокрема, у відомій праці

О.Субтельного “Україна: історія”, “нацистсько-радянський пакт” характеризується як “одна з найдивовижніших в історії угод та порівнюється із Мюнхенською угодою 1938 р.”⁷.

Радянсько-німецький договір про ненапад 23 серпня 1939 р. і таємний додатковий протокол до нього, а також особливості реалізації домовленостей від 23 серпня 1939 р. вивчені ще недостатньо і в цьому відношенні існують значні розбіжності в поглядах фахівців. Деякі питання залишаються дискусійними або маловивченими. Насамперед, уся сукупність передумов і мотивів підписання пакту ще далеко не з’ясована через недоступність або відсутність документів. Самі тексти договору про ненапад і таємного протоколу містять двозначності або й незрозумілі місця, які важко витлумачити без додаткових матеріалів.

В історії України, Республіки Молдова, Румунії та інших країн Півден- но-Східної Європи особливе місце займає процес входження Бессарабії та північної частини Буковини до складу СРСР у червні 1940 р. Саме в 1940 р. у складі Радянського Союзу виникла нова союзна республіка - Молдавська РСР, а у складі Української РСР було сформовано нову область - Чернівецьку, яка нині є невід’ємною частиною Української держави. Інтерес істориків до тих подій не зменшується, бо їх значення ще довго викликатиме гострі дискусії. Перші книги і брошури, присвячені червневим подіям 1940 p., були видані ще у 1940-1941 pp. Хоча видання носили пропагандистський характер, все ж у них наводилися конкретні факти, які згодом використовувалися вітчизняними істориками. Автор згоден з точкою зору сучасного українського історика І. Буркута, що з самого початку висвітлення цих подій історики повинні були відповісти на декілька кардинальних питань, актуальних і дотепер, головні з яких зводяться до наступного: чому Радянський Союз для зайняття Бессарабії та північної частини Буковини обрав саме червень 1940 р. та як відбувався процес заміни державної приналежності краю і яким чином встановлювалися нові кордони? З точки зору автора відповідь на ці питання помітно різнилася у радянські часи та в сучасний період. Незмінним лишалося тільки головне: українські історики вважають, що населені переважно українцями райони Бессарабії та Буковини повинні були увійти до складу України, що і сталося наприкінці червня 1940 р. А дата ця спочатку пояснювалася так: тоді Радянський Союз став достатньо сильним, щоб повернути собі Бессарабію, окупацію якої Румунією він ніколи не визнавав. Передача ж північної частини Буковини Радянському Союзові, як підкреслювалося в ноті уряду СРСР від 26 червня 1940 p., могла б розглядатися як «засіб відшкодування тих величезних збитків, які були заподіяні Радянському Союзові і населенню Бессарабії 22-річним пануванням Румунії в Бессарабії». Проте такі пояснення не виглядали достатньо переконливими, тому в ряді радянських видань наводилася більш поглиблена аргументація. Військові історики акцентували увагу на загрозі для СРСР з боку румунської армії. Підкреслювалося, що з середини квітня

1940 р. на радянсько-румунському кордоні стався ряд інцидентів, а в травні Бухарест демонстративно провів мобілізацію армії і звернувся до Німеччини з проханням допомогти в завершенні побудови стратегічного Східного валу. Наголос робився і на висловленій у Кишиневі наприкінці 1939 р. думці румунського короля Кароля II про те, що Румунія має сильну армію, здатну дійти до Москви⁸.

За неможливістю проаналізувати в статті всі аспекти щодо подій 1940 p., які містяться у працях радянських істориків, зупинимось тільки на найважливіших, котрі визначали їхню концепцію щодо місця Бессарабії та Буковини у радянсько-румунських відносинах 1940 р.

Спробуємо спочатку проаналізувати основні тези радянської історіографії у даній проблематиці. Як ми вже зазначали вище, радянська історіографія замовчувала не тільки поділ “сфер впливу” за таємним додатковим протоколом до радянсько-німецького договору про ненапад, а й зв’язок цього документу з подіями червня 1940 р. Нічого не писалося про підготовку та здійснення військової акції щодо приєднання Бессарабії та північної частини Буковини до складу СРСР. Навпаки, стверджувалося, що Радянській Союз вжив заходів відносно «створення стратегічного оборонного бар’єру західного кордону». З точки зору молдавського академіка А. Лазарева, одразу після завершення війни проти Фінляндії, проблеми західних кордонів СРСР були в основному вирішені, «але залишалася відкритою проблема південно-західного сектору кордону, яка була пов’язана з проблемою Бессарабії». У зв’язку з цим Радянський Союз вжив рішучі заходи відносно консолідації своєї воєнно-стратегічної позиції. Саме у цього автора вперше в молдавській історіографії згадується про «Південне угрупування Червоної Армії» під командуванням генерала Г.Жукова. Насправді був створений Південний фронт, складений з двох військових округів - Київського особливого та Одеського⁹.

В історіографії відсутня інформація відносно радянсько-німецьких консультацій від 23-26 червня 1940 р. у Москві з питань радянських вимог щодо Бессарабії та Буковини. Хоча, в деякій мірі, можна припустити що це відбувалося через ідеологічні міркування, однак автору здається більш правдоподібним те, що історики не були знайомі з відповідними документами.

У більшості праць цієї категорії представлені лише фрагменти радянських нот від 26 та 27 червня 1940 p., надісланих румунському урядові, без визнання при цьому їх ультимативного характеру. Радянські історики, особливо історики з Молдавської РСР, ніколи не цитували перший абзац ноти від 26 червня (у ньому стверджувалося, що Румунія «порушила вікову єдність

Бессарабії, населеної головним чином українцями, з Українською Радянською Республікою»)¹⁰, посилаючись тільки на другий та третій абзаци¹¹. Інша частина документу, на який радянські історики не посилалися, його не згадували і не цитували, містить в собі низку недоречностей, серед яких вимога про передачу Буковини як «засобу відшкодування тих величезних збитків, які були заподіяні Радянському Союзу і населенню Бессарабії 22-річним пануванням Румунії в Бессарабії». Напевно, єдиний у цій плеяді істориків, котрий дозволив собі критичні зауваження згаданого тексту, був якраз молдавський академік А.Лазарев, який оцінив ноту як таку, що «пронизана великодержавно-шовіністичним чадом»¹². При цьому слід зауважити, що в оцінках основних подій, які мали місце у Бессарабії у першій половині XX століття, його думка майже не розходиться з традиційною радянською історіографією.

Остання висвітлювала включення Бессарабії та північної частини Буковини як результат «мирної політики радянського уряду». «Мирне вирішення проблеми Бессарабії та північної частини Буковини, - писали автори книги «История Молдавской ССР: от ВОСР до наших дней», виданої у 1955 p., - представляє собою значущу перемогу зовнішньої політики Радянської держави»¹³. Такий «мирний та виважений шлях» вирішення проблеми Бессарабії та Буковини зберігся при її перевиданні румунською (молдавською) мовою у 1970 р.¹⁴ Подібна оцінка присутня і в колективній праці під редакцією А. Громико та Б.Пономарева «История внешней политики СССР. 1917-1985 гг.»¹⁵, багатотомному виданні «История Коммунистической партии Советского Союза»¹⁶, у книгах деяких буковинських авторів¹⁷.

Що стосується румунської історіографії цього питання, слід відзначити, що у різний історичний період погляди на цю проблему теж змінювалися. В румунський історіографії 1940-1945 pp. включення Бессарабії та північної частини Буковини розглядалася як «трагічні події для румунської армії та румунського народу». Після приходу до влади комуністів було заборонено будь-яке згадування про територію між Прутом і Дністром. Були вилучені з обігу всі книги та наукові дослідження, які стосувалися цього суб’єкту, навіть слово «Бессарабія» стало табу. Здавалося, що питання Бессарабії та північної частини Буковини зникло з румунського наукового історичного простору¹⁸, але через два десятки років бессарабська проблема була реактуалізована. У травні 1964 р. бухарестське партійне керівництво організувало публікацію праці К.Маркса, в який засуджувалось приєднання Бессарабії до складу царської Росії. Через два роки Н.Чаушеску у своїй промові від 7 травня 1966 р. засуджував резолюції III, IV та V з´їздів Румунської Комуністичної партії, котрі виступали за «розчленування Великої Румунії». Тобто КПР, котра у 1924 р. підтримувала думку, що Бессарабію слід відділити від Румунії та повернути Радянському Союзу, формулювала звинувачення та відмовлялась (через 40 років) від своєї сепаратистської політики, яку викривала, аргументуючи тим, що їй це нав’язав Комінтерн¹⁹. Одразу ж після зміни ставлення компартії до цієї проблеми румунським історикам було доручено звернути увагу на проблему Бессарабії як у науково-популярних, так і у фахових виданнях для «поновлення правди стосовно минулого».

Реакція Москви була негативною і внаслідок майже десятилітнього тиску Н.Чаушеску змусили змінити позицію. Було знайдено нове трактування проблеми. Офіційний Бухарест перестав піднімати проблему спірності кордонів у контексті зовнішньої політики, але не відкинув її зовсім. Періодично проблема виникала як історична тема, що ставило у незручне становище однаковою мірою як радянських політиків, так і радянських істориків. Стосовно згаданої проблеми використовувались фрази формулювання на кшталт «територія Бессарабії та півночі Буковини перейшли до складу СРСР», або «26 червня 1940 р. Бессарабія та північ Буковини були інкорпоровані до СРСР»²⁰.

Наприкінці 80-х років, особливо після грудневої революції 1989 р. в румунській історіографії у підходах до цих питань відбулися певні зміни. Йдучи від доступних документів, румунська історіографія приділила досить серйозну увагу обставинам зайняття та інкорпорації Бессарабії, Буковини і навіть Герцаївського цинуту. Однією з перших і найбільш відомих праць є «Румунія після Великого Об’єднання» (том 2, частина 2, листопад 1933- вересень 1940 p.), опублікована румунськими істориками М. Мушатом та

І.Арделяну у 1989 р.²¹ Наведення в ній повного тексту багатьох історичних документів надає їй особливої цінності.

Точка зору сучасних румунських істориків зводиться до наступної головної тези: 23 серпня 1939 p., підписанням таємного додаткового протоколу до радянсько-німецького договору про ненапад, Берлін визнає включення Бессарабії до «сфери інтересів» Москви, 28 червня 1940 р. уряд Румунії, прийнявши, під загрозою використання сили, радянські ультимативні ноти, «евакуював споконвічні румунські землі - Бессарабію та північну частину Буковини». З опублікованих чисельних наукових статей та монографій

22 23 24

виділимо роботи Г. Бузату , В. Ф. Добрінеску , Ф. Константініу , К.Хліхора²⁵, Е. Болда²⁶.

Після розпаду Радянського Союзу актуальність проблеми перейшла в іншу площину. Якщо раніше її розглядали через призму історії радянсько- румунських відносин, то з 1991 р. вже оцінюють в контексті розвитку взаємин України з Румунією та Молдовою. Впродовж останнього десятиліття у науковий обіг введено чимало нових документів, і багато аспектів даної проблеми почали розглядатися по-новому. Розширення наукових контактів між вченими різних країн сприяло розгортанню плідних дискусій, які поклали початок спільному пошуку істини.

Сучасні українські історики, як і науковці сусідніх країн, поступово відмовляються від застарілих підходів до проблеми і критично переоцінюють зроблене попередниками. Але варто відзначити, що в радянські часи історики накопичили значний фактичний матеріал і дещо із зробленого ними досі не втратило наукової цінності.

Вагомий внесок у історіографію питання Бессарабії та Буковини у 90-х роках зробили молдовські дослідники. При цьому, ще до виходу наукових публікацій істориків, 23 червня 1990 р. Верховна Рада Молдавської РСР затвердила висновки комісії з питань законодавства та інституціоналізації щодо надання юридичної та політичної оцінки радянсько-німецького Договору про ненапад та таємного додаткового протоколу від 23 серпня 1939 p., а також про їх наслідки для Бессарабії та північної частини Буковини. «Додатковий таємний протокол до радянсько-німецького договору про ненапад від 1939 p., що встановлював сфери впливу у Східній Європі, - говориться у висновках комісії, - входив у протиріччя із загальноприйнятими фундаментальними принципами та фундаментальними нормами міжнародного права, оскільки вирішував долю третіх держав, без їх участі, і є недійсним та незаконним з моменту його підписання». Другою тезою, викладеною у висновках комісії, відзначено, що «ультимативні ноти Радянського Уряду, надіслані офіційному Бухаресту від 26 та 27 червня 1940 p., суперечать імперативним нормам міжнародного права і є взірцем імперіалістичної політики диктату. Рішення щодо зайняття Північної Буковини є яскравим прикладом експансіонистської політики, постійно впровадженої сталінським урядом».²⁷ Відзначимо основні позиції сучасних молдовських істориків, що зробили значний внесок у розробку цієї проблематики. Так, А. Морару виступив із тезою про те, що входження Бессарабії та північної частини Буковини до складу СРСР було «невідомою воєнною операцією»²⁸. І. Цуркану один з перших в СРСР опублікував документи, які стосувалися радянсько-німецьких переговорів третьої декади червня 1940 р. та позиції румунського керівництва щодо вирішення долі вказаних територій²⁹. В. Вератек і І. Шишкану, починаючи з 1990 p., підготували до публікації низку документів щодо різних аспектів приєднання Бессарабії та північної частини Буковини до СРСР³⁰. Останній випустив також дві монографії та низку статей, які стосувалися процесу зміни територіальної приналежності Бессарабії та роботі спільної радянсько- румунської комісії в Одесі у 1940 р.³¹

Зробили свій внесок у розробку проблематики й сучасні українські історики. У вітчизняній історіографії після досягнення Україною незалежності почався поворот від апологетики до спроб неупередженого аналізу. У середині 90-х pp. з’являються праці, автори яких тяжіють до об’єктивного висвітлення подій 1940 р. Серед перших були П. Брицький та

B. Яровий³². Відомий чернівецький дослідник О. Романець ще до розпаду Радянського Союзу звернув увагу на те, що офіційний Бухарест чинив опір проведенню на Буковині плебісциту з метою визначення, в складі якої держави проживати буковинцям. Висновок про подальший хід подій зроблено такий: «Коли королівська Румунія не допустила його [плебісциту. -

C. Г.] проведення, уряд СРСР шляхом мирних переговорів домігся виведення румунських військ з території Бессарабії та північної частини Буковини»³³. Звичайно, у 1940 р. подібний референдум або плебісцит провести було неможливо не лише через опір з боку Румунії, але і для Москви така постановка питання була неприйнятною. Що стосується останнього твердження, то за сенсом воно співпадає із твердженням російського історика М. Семиряги, котрий зазначав, що доля Північної Буковини була вирішена без участі її населення, а це «суперечило імперативним нормам міжнародного права»³⁴.

Отже, влітку 1940 р. йшлося не про волевиявлення буковинців, а про переділ світу в умовах Другої світової війни. Після опублікування на початку 90-х pp. раніше таємних документів, вітчизняні історики отримали змогу глибше зрозуміти причини подій 1940 p., і вже у газетних публікаціях до ювілею подій з’явилися нові акценти. їх пов’язували із секретним протоколом до радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 p., одна із статей якого була присвячена Бессарабії.

Що стосується ставлення сучасних українських істориків до проблеми включення Буковини до складу СРСР влітку 1940 p., то воно неоднозначне. У колективній праці «Буковина: історичний нарис» сучасні вітчизняні дослідники пов’язують обрання радянським керівництвом часу для початку операції наприкінці червня 1940 р. з розвитком подій Другої світової війни. У червні зазнала поразки Франція - союзниця як Румунії, так і СРСР, що у Кремлі було розцінено як слушний момент для ультиматуму офіційному Бухаресту. А через відсутність стратегічних запасів сировини та боєприпасів румунська армія не змогла би вести тривалі бойові дії. До того ж на Бухарест тиснули Німеччина та Італія, вимагаючи прийняти радянський ультиматум. Нарешті, територіальні претензії до Румунії мали Угорщина та Болгарія, ще й союзники Румунії на Балканах не могли надати їй дійової допомоги. Тому 28 червня 1940 р. на вимогу СРСР Румунія розпочала евакуацію своїх військ й адміністрації з Бессарабії та північної частини Буковини³⁵. Засуджуючи методи, якими керувалося сталінське керівництво в 1940 p., приєднання Буковини та Хотинщини розцінюється як позитивний результат, що відкрив перспективу буковинцям і бессарабським українцям у консолідації в одну українську націю. Як зазначає сучасний український дослідник

В.Ботушанський: «(...) возз’єднання Північної Буковини і Хотинщини з Українською РСР у складі СРСР відбулося не в дусі рішень Буковинського народного віча 3 листопада 1918 p., а в грубій насильницькій формі, приблизно такій, як у 1918 р. здійснила загарбання цих територій королівська Румунія... Засуджуючи методи, якими послуговувалось сталінське керівництво в 1940 р. в міжнародній політиці, відмежовуючись від політики диктату і грубої сили в розв’язанні територіальних проблем, слід все ж визнати, що сам факт возз’єднання Північної Буковини і Хотинщини з Україною рано чи пізно повинен був статися (...) Стався він не так, як мислили собі вічовики 1918 p., і не з тією Україною, якої бажалося (...) Та все ж об’єднання автохтонного українського населення краю з основною частиною українського народу на Наддніпрянщині (хай поки що у формі радянської республіки) в цілому відповідало його споконвічному прагненню жити в одній державі»³⁶.

Автор даної праці детально розглядав цю проблему, надрукувавши низку статей у вітчизняних і зарубіжних виданнях. У цих працях розглядалися як політико-дипломатичні, так і військово-пропагандистські аспекти процесу включення Бессарабії та північної частини Буковини до складу СРСР, детально перераховуються сили і засоби, залучені до «визвольного походу», та спосіб їх використання³⁷.

Т аким чином, вітчизняна історіографія останніх років впритул зайнялася темами, що в радянські часи майже не вивчалися. Події 1940-1941 pp. розглядаються в усій їх багатогранності та неоднозначності. У 90-х pp. зникає штучний поділ української історіографії на «радянську» та «діаспорну», інтереси наукової об’єктивності поступово витісняють «політичну доцільність», яка раніше домінувала у вітчизняній історичній науці. Але процес цей далеко не завершений, і новим поколінням істориків ще доведеться відповісти на питання, породжені подіями 1940 р.

В цілому аналіз стану та сучасного рівня історичних розробок з даної проблематики, а також наявність і характер джерел свідчать про необхідність і можливість здійснення комплексного і неупередженого наукового дослідження проблеми Бессарабії та Буковини в міжнародних відносинах початкового етапу Другої світової війни. Автор висловлює надію, що з часом, завдяки встановленню нормальних наукових зв’язків між істориками української та румунської Буковини, а також істориками Республіки Молдова, проведенню спільних конференцій, обміну інформацією, рівень об’єктивності в історичному аналізі цієї та інших проблем значно зросте по всі боки державного кордону.

Примітки:

1. Андросов И.Ю. Накануне второй мировой войны // Вопросы истории. - 1972. - № 10. - С.32-47; Кобляков И.К. Борьба Советского Союза против фашистской агрессии за коллективную безопасность накануне второй мировой войны // История СССР. - 1962. - №

2. - С.3-25; Максимычев И.Ф. Как была развязана вторая мировая война. - М.: Знание, - 64 с.; Панкратова М., Сиполс В. Почему не удалось предотвратить войну: Московские переговоры СССР, Англии и Франции 1939 года. (Документальный обзор). - М.: Изд-во АПН, 1970. - 125 с.

3. Семиряга М.И. Советский Союз и предвоенный политический кризис // Вопросы истории. - 1990. - № 9. - С.49-64; Семиряга М.И. Тайны сталинской дипломати. 1939-1941.

4. М.: Высшая школа, 1992. - 303 с.

5. Фляйшхауэр И. Пакт Гітлера - Сталина и инициатива германской дипломатии. 1938- 1939. - М.: Прогресс, 1991. - 475 с.

6. Трубайчук А.Ф. Пакт о ненападении: Была ли альтернатива второй мировой войне. - К.: Молодь, 1990. - 118 с.

7. Брицький П. Україна у другій світовій війні (1939-1945 рр). - Чернівці: ЧДУ, 1995 p. - 114 с.

8. Гакман С., Масан О., Фісанов В. Буковина: рік 1940-й, або чому хвилювався Ріббентроп? // Буковинський журнал. - 2000. Ч. З - 4. - С. 93 -106.

9. ⁷Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С. В. Кульчицького. -К.:Либідь, 1991.-512 с.

10. Буркут І. Українські історики про події 1940-1941 pp. в нашому краї // 28 червня 1940 року: погляд через 60 років. - Чернівці: Прут, 2000. - С. 36-37.

11. Лазарев А. М. Молдавская советская государственность и бессарабский вопрос. - Кишинев: Картя молдовеняскэ, 1974. - С. 374. - С. 410, 421, 457.

12. Боротьба трудящих Буковини за соціальне і національне визволення і возз’єднання з Українскою РСР. 1917-1941. Документи й матеріали. - Чернівці: Облвидав, 1958. - С. 403.

13. Березняков Н. Б., Бобейко И. М., Копанский Я. М., Мурзак У. Г., Платон В. П. Борьба трудящихся Бессарабии за свое освобождение и воссоединение с Советской Родиной (1918-1940 гг.). - Кишинев: Картя молдовеняскэ, 1975. - С. 711; Брысякин С. К., Сытник М.К. Торжество исторической справедливости: 1918 и 1940 годы в судьбах молдавского народа. - Кишинев, Картя Молдовеняскэ, 1969. - С. 223.

14. Лазарев А.М. Пакт Риббентропа-Молотова и Бессарабия: Германо-советский договор о ненападении от 23 августа 1939 года и Бессарабия // Советская Молдова. - 1991. - 8 июня.

15. История Молдавской ССР: От ВОСР до наших дней. - Кишинев: Шкоала Советикэ, 1955.-Т. 2. -С. 36.

16. История РСС Молдовенешть: Де ла МРСО пынэ акум / Суб. ред. Инст. де Историе Парт. КМ де пе лынгэ КЧ ал ПКМ. - Кишинэу: Картя молдовеняскэ, 1970. - Вол. 2. - П. 370.

17. История внешней политики СССР. 1917-1985гг. В 2-х т. - Т.1. (1917-1945 гг.). - М.: Наука, 1986.-С. 399.

18. История Коммунистической Партии Советского Союза. В 6-ти т. / Ред. П.Поспелов и др.

19. М.: Политиздат, 1970. - Т. 5. - Кн. 1. - 113 с.

20. ¹⁷Иванеско М. Коломниаторь ла командэ. - Ужгород: Карпаты, 1987. - С. 63; Курило В.М. У боротьбі за визволення. 1922-1940: Революційно-визвольний рух на Буковині у 1922- 1940 роках. - Львів: Вид. при ЛДУ, Вид. об’єд. «Вища школа», 1977. - С. 163.

21. §i§canu I. Basarabia in contextul relatiilor sovieto-romane. 1940. Autoreferatul tezei de doctor habilitat in jtiinte istorice. - Chijinau, 1996, - P. 10.

22. Cioranescu Gh. Basarabia in politica externa a Romaniei. (1944-1986) // Patrimoniu. - 1991. - P. 201-202.

23. Цит за: §i§canu I. Basarabia in contextul relatiilor sovieto-romane. 1940. Autoreferatul tezei de doctor habilitat in jtiinte istorice. - Chijinau, 1996, - P. 12.

24. Mujat М., Ardeleanu I. Romania dupa Marea Unire. - Vol. 2. - Part. II. (noembrie 1933- septembrie 1940). - Bucurejti: Ed. §tiintifica §i Enciclopedica, 1988. - 1583 p.

25. Buzatu Gh. Romania §i razboiul mondial din 1939-945. - Ia§i: Central de istorie §i civilizatie europeana, 1995. - 476 p.

26. Dobrinescu V. FI. Batalia pentru Basarabia. 1918-1940. - Ia§i: Junimea, 1991.-288 p.

27. Constantiniu F. Dictatul de la Moscova (26-28 iunie 1940) §i relatiile sovieto-germane // Revista istorica. - Tom III. 1992. - Nr. 1-2. - P. 11-22.

28. Hlihor C. Armata Rojie in Romania: adversar, aliat, ocupant. 1940-1948. - Bucurejti: Ed. Academiei de Inalte Studii Militare, 1996. - 316 p.

29. Bold E. Consideratii generale asupra pactului Ribbentrop-Molotov // Probleme actuale ale istoriei nationale §i universale. - Chijinau: Universitas, 1992. -376 p.

30. Пакт Молотова-Риббентропа и его последствия для Бессарабии: Сборник документов / Сост. В. Вэратек, И. Шишкану. -Кишинев: Университас, 1991. -С. 118-119.

31. Moraru А. О «operatie militara» necunoscuta // Moldova Socialist!. - 10 iun.; -12 iun.; - 13 iun.

32. Трагическая метаморфоза. Документальная хроника Бессарабии в год испытаний / Сост. Цуркану И. // Горизонт. - 1989. - Ч. 2. - № 12. - С. 68-82.

33. Pactul Molotov-Ribbentrop §i consecintele lui pentru Basarabia. Culegere de documente / Selectie §i§canu I., Varatec V. - Chijinau: Universitas, 1991. - 124 p.; Varatec V. Preliminarii la raptul Basarabiei §i nordului Bucovinei 1938-1940: Volum de documente din fostele arhive secrete romane. - Bucurejti: Libra, 2000. - 420 p.; Varatec V. Dezintegrarea Basarabiei la 1940 putea fi evitata // Revista istorica. Tom III. 1992. Nr. 1-2. - P. 154-158; Шишкану И. Захват Бессарабии 1940. - Cimijlia: Tip Cim, 1993. - 199 с.

34. Traseul frontierelor pe Dunare - obiectivul tratativelor romano-sovietice de la Moscova, 1940 // Revista istorica. Serie noua, - Т. VI, - 1995,- Nr. 5-6. mai-iunie. - P.477-496; §i§canu I. Uniunea Sovietica - Romania. 1940. (Tratatie in cadrul comisiilor mixte). - Chijinau: ARC, 1995. -270 p.

35. Брицький П., Яровий В. «Повернення Бессарабії і передача Північної Буковини...» // Матеріали III міжнародної історико-краєзнавчої конференції , присвяченої 120-річчю заснування Чернівецького університету. - Чернівці: Рута, - С. 53-59.

36. Романець О., Михайлина П., Григоришин С. т.і. Неспроможність буржуазних і буржуазно-націоналістичних фальсіфікацій історії Радянської Буковини. - Київ: Наукова думка, 1987. - С. 139.

37. Семиряга М.И. Тайны сталинской дипломати. 1939-1941. - М.: Высшая школа, 1992. - С. 270.

38. Буковина: історичний нарис. - Чернівці: Зелена Буковина, 1998. - С. 252.

39. Ботушанський В.М. Входження Північної Буковини й Хотинщини до України у складі СРСР - поворотний момент в історичній долі населення краю // 28 червня 1940 року: погляд через 60 років. - Чернівці: Прут, 2000. - С. 10.

40. Гакман С. Проблема Бессарабії та Буковини в міжнародних відносинах: Дипломатичний аспект (березень-червень 1940 р.) // Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей Кафедри всесвітньої історії та політології Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича. Вип. 5. - Чернівці: Прут, 1997. - С. 111-121; Гакман С. Приєднання Бессарабії та північної частини Буковини до СРСР: військові аспекти // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 96-97. Історія. - Чернівці: Рута, 2000. - С. 69-82; Hacman S. Basarabia §і Bucovina їп planurile strategice ale U.R.S.S. (anul 1940) // Sovietizarea nord-vestului Romaniei. - Satu Mare: Ed. Muzeului satmarean. - 1996. - P.15-29; Hacman S. Problemele Basarabiei §i nordului Bucovinei in relatiile sovieto-germane (iunie 1940-iulie 1941). Aspecte geopolitice §i geostrategice // Glasul Bucovinei. Revista trimestriala de istorie §i cultura. - Cernauti-Bucurejti. - 1997. - An. IV. -Nr. 4. -P.24-31.