Тема 12. Релігія і політика
У взаємодії політики й релігії простежуються дві основні тенденції: релігізація політики й політизація релігії (за І. Дзюбком).
Релігізація політики:
- врахування в політиці стану релігійності в суспільстві;
- використання релігійного фактору для досягнення політичних цілей;
- використання церквою державних ЗМІ для пропаганди віровчення;
- створення можливостей для релігійного виховання в недержавних навчальних та виховних закладах;
- розробка політики, яка забезпечує нормальні умови для віруючих.
Політизація релігії:
- участь у політичній діяльності служителів культу, релігійних організацій;
- функціонування політичних партій та рухів на релігійній основі;
- участь церкви у врегулюванні політичних та соціальних конфліктів.
Структура релігії:
1) релігійна свідомість (релігійна ідеологія, релігійна філософія, теологія, релігійно-орієнтовані теорії, релігійна психологія (почуття, уявлення, бачення, емоції);
2) релігійна діяльність або культ (проповіді, молитви, обряди, богослужіння, свята, піст);
3) релігійні організації (конфесійні керівні центри, низові організації).
Політика й релігія мають багато спільних функцій. Функції політики:
- ідеологічна;
- нормативно-регулятивна;
- комунікативна;
- інтегративна;
- виховна;
- пізнавально-прогностична. Функції релігії:
- світоглядна;
- морально-регулятивна;
- комунікативна;
- інтегративна;
- виховна;
- компенсаторна.
Церква має такі основні напрямки суспільно-політичної діяльності: формування впливу на ставлення парафіян до суспільства, пропаганда соціально-політичних аспектів релігійних теорій, участь у масових акціях, захист суспільно-політичного ладу, функціонування церкви як елементу політичної системи.
Наявність взаємозв'язку між релігією і політикою очевидна. Релігія ніколи не означала тільки віру в Бога і в потойбічне життя, здійснення релігійних обрядів. Релігія по-своєму пояснює реально існуючий світ і регулює реальні відносини між людьми.
Якісно новим етапом у посиленні суспільно-політичної ролі релігії було виникнення церкви як релігійної організаційної структури. Розвивалася церква, а разом з нею посилювались її політичні функції. Соціальне вчення кожної церкви по-своєму формулює кінцеву "земну" ціль для мільйонів віруючих, рух до якої стає змістом їх повсякденного життя.
З трьох світових релігій найбільш чіткі соціально-політичні доктрини мають іслам і християнство. У буддизмі соціально-політична доктрина простежується слабо, у силу його особливих основних постулатів. Це вчення не ставить своєю метою перетворювати або покращувати суспільні відносини.
Здобуття Україною незалежності привело до формування різних підходів стосовно перспектив державно-церковних відносин, їх можна звести до трьох основних шляхів реформування: забезпечення рівності всім релігійним організаціям, надання державного статусу окремим християнським церквам, повне дотримання принципу свободи совісті.
Державно-релігійні відносини реалізовуються відповідно до Конституції України, Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"". Загальний зміст цих документів визначає Україну як світську державу, що не надає переваги жодній релігійній організації.
Найбільш висока релігійна активність у західному регіоні, середня - у північно-західному, низька - у південно-східному. Україна - поліконфесійна держава, 54 % громад є православними. З них найбільшу кількість мають УПЦ МП, УГОД КП, УАПЦ. Організаційно й чисельно зміцнюються громади протестантів, мусульман. Особливо швидко зростає кількість релігійних організацій новітніх конфесій (кришнаїтів, РУН-віри, мормонів) та ін.
План
1. Поняття і суть релігії.
2. Політичні системи й релігійні інститути. Ідейно-політичні доктрини світових релігій.
3. Особливості релігійного ренесансу в Україні.
Поняття і категорії: релігія, релігійна свідомість, релігійні інтереси, релігійні інститути, теологія, теологічні держави, теократія, соціальне вчення світових релігій, соціальний ідеал, секуляризація, релігійний ренесанс, міжконфесійні конфлікти, міжконфесійна злагода, автокефалія, екуменізм.
Тематика реферативних завдань
1. Релігійні відносини в політичному процесі.
2. Релігія та церква як суб'єкти політики.
3. Релігія та конфлікти.
4. Секуляризація: політологічний аспект.
5. Церква і релігія в національно-державному відродженні українського народу.
6. Українська національна ідея і процес становлення незалежної церкви.
7. Міжконфесійна злагода як одна з передумов формування демократичної держави.
8.Діалектика взаємодії політики й релігії. Структура й функції релігії.
9. Сучасні доктрини світових церков. Ю.Церква й релігія в Україні: історичні корені та сучасні проблеми.
Проблемні завдання
1. Які особливості взаємодії української культури та релігії?
2. Як Ви розумієте поліконфесійність українців?
3. Які головні передумови об'єднання українського православ'я і отримання ним автокефалії?
4. У чому полягає етноформуюча роль релігії у становленні українства?
5. Чи є процес секуляризації невідворотним? Якщо так, то поясніть чому?
6. Що, на Вашу думку, стоїть на перешкоді релігійній стабілізації: релігійні чи політичні фактори?
7. Чи відчувають українські церкви вплив закордонних політичних центрів?
Література
• Великобританія: Церква, монархія, суспільство // Людина і світ- 2000.-№ 11-12.
• Галуха Л. Автокефалія. Минуле рефлексує в сучасне // Віче- 1998.- №5.
• Гунчак Т. Політика релігії. Брестська унія. 1596 // Сучасність- 1996.- №11.
• Дорошенко А., Овсій О. Тоталітарні секти: нова міжнародна загроза // Політика і час- 1998.- № 11-12.
• Екуменічний рух. "Зима" чи "рання весна"? // Людина і світ- 1997.-№3.
• Єленський В. Релігія і "перебудова" // Людина і світ- 2000- №11-12.
• Зінченко А. Роль християнської церкви в становленні суспільства і держави // Розбудова держави- 1996- №11.
• Кирюшко М. Мусульмани в незалежній Україні // Людина і світ.- 2000.-№5.
• Кривицька О. Як запобігти міжетнічним конфліктам // Віче.- 1998.-№12.
• Між традицією і модернізмом (соціально-політичні погляди Євангелістських християн-баптистів) // Людина і світ.- 2004- №8.
• Мулярчук Є. Християнська мораль і сучасна політика // Людина і світ-2000-№ 10.
• Паращевін М. Церква в суспільстві: масштаби впливу // Людина і світ.-2000-№5.
• Пастор і політика // Людина і світ.- 2000- № 4.
• Пауашвили Т. Государство и религия: опыт Грузии и США // США-Канада.- 1999.- № 5.
• Плохій С, Державна церква в Україні: ідеї, моделі, реалії // Сучасність- 1995.-№7.
• Рибачук М., Кирюшко М. Чи потрібні християнські партії християнській Україні?// Людина і світ- 1998-№ 7.
• Рибачук М., Кирюшко М., Смирнов С. На перехресті політики і релігії//Віче.- 1998-№ 9.
• Рибачук М., Фещенко П. Релігія і політика: проблема взаємодії- Наук. записки: 36.-К.: ІНВіП, 1997.- Вип. 1.
• Саган О. Автокефалія. Між політикою і молитвою // Віче- 1995.- № 10.
• Смирнов С. Автокефалія УПЦ як елемент державності // Віче.- 2000.- № 4.
• Смирнов С. Конфесій багато, закон же для всіх один // Віче.- 1999.-№3.
• Степовик Д. Людина, Церква і держава: питання статусу. Права людини в Україні.-К., 1996.
• Сьомій С. Нашестя "наставників на шлях істини": релігійна складова національної безпеки України // Політика і час- 1998.- №8.
• Сьомій С. Християнський вектор зовнішньополітичної стратегії України // Нова політика.- 2000.- № 1.
• Терещенко Ю. Християнство як підвалина європейської цивілізації // Віче- 1999.~№ 1.
• Тихомиров Л.А. Христианство и политика.- М, 1999.
• Ткач С. Чеченці: народ і релігія // Людина і світ- 2000.- № 11-12- С.20.
• Уткін О. Держава і церква. Правове регулювання // Віче.- 1996.— № 12.
• Християнство і XX століття // Людина і світ.- 2000,- № 1-2.
• Чимич Е. Релігія за комунізму та посткомунізму // Політ, думка.- 1996.- ■№ 8.
• Шубін О. Християнство і соціалізм // Людина і світ- 2004.-№ 8.
• Щипков О. Церковно-суспільні відносини і проблеми державного регулювання // Людина і світ.- 2000,- № 9.