§2. Різноманітність поглядів щодо змісту етнополітології
Проте, поступово в західному суспільствознавстві стосовно досліджень теоретичних аспектів етнополітичного буття починає вживатись назва "етнополітична теорія" (Ethnopolitical Theory), що звичайно полегшує розуміння суті справи. Однак і тут серед західних вчених немає єдності і згоди. За нашими підрахунками, існує щонайменше п'ять різних точок зору. Для прихильників першої з них, етнополітична теорія - це лише один із напрямків чи відгалужень політології.
Прибічники другої точки зору розглядають етнополітичну теорію як окрему самостійну науку, котра вивчає теоретичні проблеми етнополітичних процесів, синтезує доробок інших наук в етнополітичній царині, служить засад-ничою базою для практичної етнополітики, а часом і виробляє для неї альтернативні рекомендації. В рамках третьої точки зору - етнополі-тичною теорією вважається історія зародження і розвитку етнополітичної думки в окремих країнах, і в світі в цілому. В цьому випадку основна увага приділяється з'ясуванню і врахуванню особливостей історичного періоду, інтелектуальному рівню середовища, в якому вони створювались, аудиторії, до якої були адресовані, цілям автора, поняпйно-термі-нологічному апарату того часу тощо.
Згідно із четвертою точкою зору, етнополітична теорія є ніщо інше як концептуальне роз'яснення значення етнополітологічних термінів, а також тлумачення і створення тих чи інших стнополітичних ідей і концепцій. Зокрема, таких як "етнічності", "етнічного ренесансу","політи-зації етнічностей" тощо. У п 'ятому випадку - етнополітична теорія розглядається як створення формальних моделей якогось конкретного або уявного етнополітичного процесу. Основними елементами цих моделей можуть виступати різні етнічні спільноти та їх еліти, держава та її інститути, а також інші чинники, кожний з яких має власні цінності й інтереси і переслідує різні цілі. Такий підхід, що є досить поширеним в США, дає можливість, по-перше, схематично зображувати механізми, які лежать в основі реальних етнополітичних процесів, котрі відбуваються в окремій державі, регіоні, чи світі. По-друге, можуть носити нормативний характер, зокрема, показувати до яких наслідків можуть призвести ті чи інші закони і постанови уряду чи розпорядження місцевої адміністрації або дії учасників етнополітичного процесу.
У автора немає сумнівів щодо слушності кожної із зазначених точок зору. Але більш коректним здається погляд на етнополітичну теорію як на окрему науку; що виконує не лише дослідницькі, а й інтеграційно-синтезуючі та методологічні функції для всіх інших наук, котрі займаються етнополітичною цариною людського буття.
В українській мові цій науці, виходячи з її змісту; найкраще, на нашу думку, підходить назва "етнополітологія", якою з початку 90-х років і користується автор, про що докладно йтиметься нижче.
Тут же відзначимо, що і серед прихильників етнополітологи як окремої самостійної науки немає єдності поглядів щодо предмету її дослідження, функцій, цілей тощо. На нашу думку, можна виділити чотири основних точки зору. Прихильники першої з них вважають, що об'єктом етнополітологи, за їх термінологією - "етнополітики", мають бути етнічності, а її головним завданням - вивчення їх місця і ролі в політичному житті суспільства.' За твердженням М.Паренті, функції етнополітики полягають в тому, щоб з'ясовувати звязки між етнічною приналежністю людей та їх політичними уподобаннями і позиціями, тобто аналізувати взаємовідносини між етнічністю і політикою.
Досить цікавою, на наш погляд, є точка зору, висловлена одним з найбільш відомих західних етнополітологів, професором Колумбійського університету Джозефом Ротшильдом. В своїй оригінальній і фундаментальній монографії "Етнополітика: концептуальні рамки", яка за одностайною оцінкою фахівців (надзвичайно рідкісний випадок), вважається етапною роботою в розвитку етнополітики, він зазначив, що її об'єктом, цілями і завданням є аналіз процесів етнополітичного ренесансу та ролі політизованих етнічностей в політичному житті як окремих держав, так і в світі в цілому.
Заслуговує також на увагу точка зору професора етносоціології та антропології Вашінгтонського університету П.Ван Ден Берга, який вважає, що основним завданням етнополітики є вивчення взаємовідносин між державою та етнічними меншинами.
Для прихильників другої точки зору, об'єктом вивчення етнополітики стали виключно нації, їх взаємовідносини між собою та з державою. Найбільш відомими серед них є К.Дойч, Г.Сетон-Уотсон та багато інших.
Третя група вчених вважала і вважає, що головним об'єктом всіх етнополітичних досліджень має бути націоналізм, зокрема, причини його вибуху та ролі в усіх політичних перетвореннях, які відбулись як в окремих країнах, так і в цілому світі протягом XIX та XX століть. Серед прибічників цієї точки зору варті згадки Е.Сміт, Л.Снайдер, Б.Шейфер, К.Гейєс та інші.
Нарешті, ще одна група науковців, чисельність яких дедалі зростає, переконані, що етнополітологія має займатись всіма вище названими об'єктами і проблемами в їх єдності і сукупності, зокрема, етнічнос-тями, націями, націоналізмом та всім, що з ним пов'язано, тобто всією цариною етнополітичного буття.Особливо поширеною ця точка зору, яку повністю поділяє автор, стала в 90-х роках, що свідчить про розвиток якісно нової тенденції в західній науці.
Своєчасним буде зазначити, що наявність багатьох різних, часом суперечливих точок зору на етнополітологію, її об'єкт, роль, функції і цілі, як, до речі, і на інші явища, є цілком природною. Численні погляди, концепції і теорії висвітлюють різні боки того чи іншого феномену, доповнюють, уточнюють, поглиблюють знання про нього. Зміна багатьох концепцій і теорій, навіть парадигм суспільного розвитку в західній науці відбувається приблизно кожні 10-15 років. І робиться це без зайвого галасу, образ чи "полювання" на інакомислячих. Все це рятує західну суспільну науку від панування в ній якоїсь однієї школи, догматизму та деградації й занепаду. Хоча, звичайно, і західна наука, в тому числі етнополітологія, має чимало своїх проблем і труднощів, вад і недоліків.
Головною з них, на нашу думку, є повільне становлення єдиної загальної науки, яка здатна об'єднати під одним "дахом" всі науки, котрі досліджують етнополітичну царину людського буття.