§1. Актуальність розвитку етнополітології
Сьогодні і на Заході, і в Україні йдуть процеси (звичайно різної інтенсивності) розвитку наук, які досліджують етнополітичну царину. Але в обох випадках досить повільно, мляво і невпевнено просувається справа становлення єдиної, загальної науки, яка б інтегрувала і синтезувала знання, вироблені і накопичені багатьма різними етнонауками та науковими етнонапрямками. Пасивність і зволікання західних науковців можна пояснити, на погляд автора, тим, що на Заході, по-перше, давно вже завершились процеси формування націй, будівництва держав та створення нових, демократичних суспільств, в яких етнополітичні проблеми вирішуються цивілізованими методами; по-друге, певним занепадом впливу національної ідеї і націоналізму та відносним послабленням традиційної ролі національної держави; по-третє, досить тривалою етнополітичною стабільністю та відсутністю гострих етнополітичних конфліктів; по-четверте, сподіваннями і очікуваннями, що національне і етнічне скоро і швидко кудись подінуться самі собою або зникнуть у процесі глобалізації та модернізації.
Щодо України, то тут існує чимало перешкод на шляху розвитку етнополітології. Головними з них є: 1) катастрофічне фінансово-економічне становище науки і науковців; 2) негативне ставлення багатьох впливових сил до науки, яка базується на цивілізаційних, гуманістичних принципах, заперечує пріоритетність якихось одних інтересів і цінностей над іншими, намагається дати об'єктивну оцінку місця і ролі етносів і націй та їх ідеологій (відповідно етніцизму та націоналізму) у суспільному розвитку і т.ін.; 3) упереджене ставлення до нової науки багатьох "технократів" та деяких суспільствознавців, зокрема, політологів, які досліджують політичні інститути і процеси без врахування їх етнонаціональної специфіки та соціологів, котрі все ще вивчають людину взагалі, а людей як загальну масу, населення міста, регіону, країни тощо; 4) відсутність порозуміння, співпраці, а подекуди і конфронтація між деякими дослідниками етнополітичної сфери.
Проте, наведені автором пояснення і перешкоди не знижують актуальності, доцільності й необхідності подальшого розвитку етнополітологи. Адже існує безліч загальних і специфічних факторів, причому як на Заході, так і в Україні, котрі роблять цю справу нагальною і невідкладною. (Див. схему №1). До першої групи, тобто загальних факторів, слід віднести наступні:
1. Поліетнічний склад населення планети і абсолютної більшості сучасних країн. Держави, які виникли останнім часом і виникатимуть в майбутньому, теж матимуть поліетнічний склад населення.
2. Могутній процес етнічного ренесансу, який охопив більшість по-ліетнічних держав і виявляється у зростанні етнічної свідомості й піднесенні етнічних рухів.
3. Політизація етнічностей, тобто вихід етнічних спільнот на арену політичного життя і зростання їх ролі як головного чинника легітимі-зації та/чи делєгітимізації режимів та урядів.
4. Вибух націоналізму у Східній Європі та деяких інших регіонах, який був, є і, мабуть, ще довго буде однією з основних рушійних сил суспільного розвитку.
5. Світова тенденція піднесення етніцизму, загострення суперництва, а часом і протиборства між різними етніцизмами та між ними і націоналізмами.
6. Дезінтеграційні процеси в Східній Європі, внаслідок чого народилось або відродилось більше двох десятків нових суверенних держав, у тому числі й Україна.
7. Посилення інтеграційних процесів у Західній Європі і Північній Америці.
8. Послаблення етнополітичної стабільності в багатьох країнах світу, виникнення і загострення нових етнополітичних конфліктів, перетворення багатьох з них на етнічні, а деяких і на міждержавні війни.
Є ще три фактори, які обумовлюють актуальність розвитку етнополітологи'як нової науки і дослідницької концепції. Вони потребують підвищеної уваги.
По-перше, це реалії людського буття, стан і перспективи суспільного розвитку. Відзначимо, що кожна з цих реалій досить відома, але взяті разом вони створюють нову парадигму - вселюдську.
По-друге, це марність і безпідставність очікувань швидкого безболісного зникнення націй та національного, і тим більш етносів та етнічного. Як відомо з історії, правителі всіх імперій протягом тисячоліть не тільки чекали, а й робили все, щоб прискорити зникнення чужих етносів і етнічного. Правителі багатонаціональних держав протягом століть чекали зникнення і знищували чужі нації і національне. Та канули в Лету імперії і катастрофічно скорочується кількість багатонаціональних держав. Але нації продовжують існувати і навіть формуються нові, а етнічності взагалі перетворились на головних політичних "акторів" сучасності, про що ще йтиметься.
Нарешті, це циклічний характер всіх етнополітичних процесів. І наступне загальне загострення етнополітичних проблем, за розрахунками автора, слід очікувати вже наприкінці 10-х років XXI століття. Та й до того часу виникне чимало нових і загостриться старих локальних та/чи регіональних етнополітичних конфліктів.
Актуальність етнополітології обумовлена не лише загальними, а й специфічними чинниками, тобто притаманними конкретній державі, зокрема, Україні, хоча все, що стосується її може бути екстрапольовано і на інші посттоталітарні країни. Основними з них, на погляд автора, є: створення суверенної незалежної України; поліетнічний склад українського народу; складність процесу національного та державного будівництва, особливо в перехідний період; відсутність державної концепції ет-нонаціональної політики; потенційна загрозаівиникнення міжетнічних, етнорегіональних та етнополітичних конфліктів; загострення дискусій про форми, шляхи і методи вирішення етнополітичних проблем, які дістались Україні у спадщину від колишнього СРСР та виникли після проголошення її незалежності; необхідність збереження єдності та територіальної цілісності України при максимальному урахуванні специфіки своїх регіонів, задоволенні їх особливих інтересів; входження України в світове співтовариство, яке характеризується пріоритетом прав людини та загальнолюдських цінностей, а також зростанням інтеграційних процесів; низька в цілому етнополітична культура; перебування значної частини правлячих кіл і народ}' в полоні догматичного етнополітичного мислення; необхідність приведення науки і вищої школи України у відповідність із світовими стандартами; брак відповідної наукової та навчшіьної літератури; об'єктивна неспроможність інших суспільних наук та обмежені можливості роз'єднаних етнонаук та етнонапрямків всебічно досліджувати етнополітичну царину людського буття.
Всього цього більш ніж достатньо, щоб прислухатись до розумних порад відомого англійського вченого Дж.Максвелла: "Для розвитку науки потрібно, щоб у кожну дану добу люди не лише мислили взагалі, але щоб вони концентрували свої думки на тій частині просторого поля науки, яка в даний час вимагає розробки". Саме на таку частину поля суспільних наук, за переконанням автора, і перетворилась сьогодні етнополітологія.