§1. Загальнонаукові методи
Не має потреби доводити, що визначення, уточнення і розробка методологічних основ будь-якої нової науки, особливо суспільної, є надзвичайно складною і відповідальною справою. Тим більш, в умовах перехідного періоду і браку власного досвіду, якого, із зрозумілих причин, і не могли набути колишні радянські суспільствознавці. Справа ускладнюється й тим, що покладатись на західну науку тут особливо не доводиться, бо вона сьогодні сама переживає певну методологічну кризу.
Однак, багато її принципів, підходів і методів може стати в пригоді. Теж саме стосується і добре відомих загальних методів суспільних наук, зокрема таких як: конкретно-історичний, комплексний, обєктивності, аналізу й синтезу, індукції й дедукції, кількості і якості. Докладно аналізувати всі принципи, підходи і методи немає можливості та, мабуть, і потреби, тому називаємо лише ті з них, які є найбільш цікавими і ефективними або новими і маловідомими.
Всі ці методи автор поділяє на дві великі групи: 1) загальнонаукові та 2) специфічні, тобто ті, які створені та/чи модифіковані якоюсь певною наукою, в даному випадку етнополітологією. (Див.схему №3)
До першої групи можна віднести наступні методи, підходи і принципи:
1. Принцип наукового плюралізму (Scientific Pluralism) є одним з найстаріших, але найпопулярніших методів західної науки. Згідно цього принципу всі теорії і методи дослідження розглядаються як рівноправні й рівноцінні до того часу, поки їм на зміну природним шляхом не прийдуть нові, більш досконалі й ефективні. "
2. Критичний метод на Заході вважається одним з найважливіших методів. Він вимагає критичного ставлення до об'єктів і методів дослідження, а також до його результатів. Суть цього методу досить точно і лаконічно виклав один з його найбільш послідовних прихильників К.Поппер: '"Ніщо не вільне і не повинно вважатись вільним від критики - навіть, сам основний принцип критичного мислення". Палкими прихильниками цього методу були О.Бочковський, М Грушевський, М Дра-гоманов та багато інших представників попередніх поколінь українських вчених. В колишньому СРСР в 30-х - першій половині 80-х років цей метод дозволявся і навіть всіляко заохочувався, але виключно по відношенню до теорії і практики т.зв. "загниваючого капіталізму" та міжнародного імперіалізму".
3. Цивілізаційний принцип, що має замінити або доповнити фор-
маційний підхід і який дає можливість аналізувати всі явища і тенденції з позицій об'єктивної і конкретної періодизації: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне (технотронне) та інформаційне суспільства.
4. Принцип гуманізму, який дозволяє аналізувати ті чи інші явища й процеси з позицій нерозривності й єдності інтересів людини, етнона-ціональної спільноти та людства.
5. Системний підхід і структурно-функціональний аналіз, суть яких полягає в тому, що об'єкт дослідження сприймається як цілісна система і вивчається саме як така. При цьому, наголос робиться на виявленні закономірностей її розвитку, взаємодії з іншими системами тощо. Водночас всебічному аналізові піддаються всі структурні елементи цієї системи, їх сутність, характер, функції тощо.
6. Метод порівняльного аналізу (Comparative Analysis), суть якого зрозуміла з його назви. Зазначимо лише, що порівняння схожих, одно-порядкових і однотипних об'єктів дослідження може проводитись на будь-якому рівні, але найбільш вдалими вони можуть бути на мезо- та макрорівнях.19 Цей метод дає найбільший ефект у поєднанні з методом дослідження випадку.
7. Метод дослідження випадку (Case - Study) передбачає всебічний і глибокий аналіз якогось окремо взятого конкретного явища, процесу чи ситуації.
8. Метод прийняття рішень (Decision Making Approach), який передбачає аналіз всіх тонкощів дії механізму прийняття рішень з того чи іншого питання.
9. Метод моделювання (Modelling), тобто створення моделей суспільно-політичних процесів, сприймається і застосовується далеко не всіма навіть західними вченими, перш за все, через надзвичайну його складність. Але він є напрочуд цікавим і корисним, особливо при прогнозуванні якихось явищ, тенденцій тощо.