Тема 10. Політика й етнонаціональні відносини

Поняття, сутність та особливості національних відносин. Місце й роль національних відносин у політичному житті суспільства. Співвідношення та взаємозв’язок етнічного, національного і соціального у суспільстві.

Нація як об’єкт і суб’єкт політичних відносин. Нація і держава. Національна держава.

Україна — багатонаціональна держава. Механізм і шляхи гармонізації національних відносин у сучасній Україні. Самовизначення української нації — умова створення національної державності.

Національна політика як цілеспрямована діяльність держави, політичних партій, громадських організацій і рухів щодо регулювання й розвитку національних відносин. Націоналізм та національний патріотизм як яви-ща соціально-політичного життя. Їх основні форми прояву. Сутність і зміст українського націоналізму, його місце і роль у національній політиці України.

Основні принципи цивілізованої національної політики: компе-тентність, аналітичність, урахування міжнародного досвіду, планування і прогнозування тощо. Національна політика сучасної України: зміст і спря-мованість, проблеми й суперечності, шляхи їх вирішення. Ефективна національна політика — політика подолання національної нерівності, за-безпечення всебічного розвитку народів, зміцнення дружби та співробітництва.

Роль і місце націй та етнонаціональних відносин у політичному житті. Розглядаючи це питання, необхідно відмітити ту обставину, що кожний із нас відносить себе до певної національності. Національність — це належність людини до певної етнічної (від грецької «етнос» — народ») спільності. В курсах історії та філософії вже розглядалися такі етнічні спільності, як рід, плем’я, народність, нація. Їх розвиток зв’язаний зі зростанням продуктивних сил, налагодженням все більш тісних господарських зв’язків. Із розвитком капіталізму посилюються економічні та культурні зв’язки, створюється єдиний національний ринок, ліквідується господарська роздрібненість даної народності, а різні її частини з’єднуються в одне національне ціле — націю.

Нація — це найбільш розвинута етнічна спільність. Вона складається протягом тривалого історичного періоду в результаті поєднання, «змішування» представників різних племен та народностей. У людей однієї нації, як правило, спільні економічні зв’язки, територія, мова, культура. Це не біологічні ознаки. Вони виникають і формуються протягом усього суспільного розвитку. І сьогодні людство представлено всім багатоцвіттям етносу — родом, племенем, народністю, нацією, що зв’язано з різноманітністю економічних, культурних, соціальних умов його життєдіяльності.

У процесі зміни етносу виявляється дія взаємозв’язаних тенденцій. Одна з них — це етнічна диференціація, тобто відособлення людей певної етнічної групи, її прагнення до саморозвитку, до національної самостійності, до власної економіки, політики, культури. Цю тенденцію ще називають національною.

Друга — інтеграція, об’єднання націй (її ще називають інтернаціональною). Ця тенденція сприяє розширенню зв’язків між різними етносами, руйнуванню кордонів, сприйняттю всього найкращого, що створено іншими народами, поглибленню економічних відносин, розвитку спілкування у сфері культури тощо. Обидві тенденції взаємозв’язані. В їх основі лежать об’єктивні економічні та соціально-культурні потреби.

Дії цих тенденцій у розвитку етносу наочно простежуються упродовж усієї історії людства. Обидві вони сприяють прогресу цивілізації, бо одна зумовлює внутрішнє самовдосконалення, розквіт етносу, а інша веде до взаємозбагачення народів, обміну національними цінностями, зміцненню взаєморозуміння, довіри, дружби й миру. В кінцевому підсумку обидві тенденції сприяють розвиткові людської особистості.

Сам факт існування у світі понад двох тисяч етнонаціональних спільнот свідчить про те, що між ними складаються певні відносини. Національні відносини — це відносини між суб’єктами етнонаціонального розвитку — націями, народностями, національними групами та їхніми державними установами. Проблема національних відносин займає важливе місце в політичному житті багатонаціональної країни. І це зрозуміло, оскільки немає жодного принципового питання, яке можна було б вирішити без огляду на національний склад населення. Національні відносини — складна соціально-політична категорія, одна зі специфічних форм соціальних відносин.

У системі національних відносин політичні аспекти є ключовими, вирішальними. Це зумовлено передовсім значенням держави як важливого чинника формування й розвитку нації, внутрішнім зв’язком національних і класових проблем. Безпосередньо до сфери політики належать такі питання національних відносин, як національне самовизначення, поєднання національних та загальнолюдських інтересів, рівність прав націй, створення умов для вільного розвитку національних мов та культур, підготовка й представництво національних кадрів у структурах влади і ряд інших питань. Водночас на формування політичних настанов, політичної поведінки, політичної культури помітний вплив справляють історичні традиції, соціальні почуття й настрої, географічні та культурно-побутові умови існування націй і народностей. Оскільки політика — це діяльність у сфері відносин між великими соціальними групами, то, по суті, всі аспекти взаємовідносин націй і народностей носять політичний характер.

Національна нерівність, національна експлуатація та пригнічення є реальністю не тільки минулого, а й сучасного. Так зване національне питання зовсім не пішло в минуле. Це поділ націй на привілейовані та неповноправні, пригнічені, це неоднаковий рівень економічного та культурного розвитку різних націй, це атмосфера національної ворожнечі, національного розбрату, чвар на національному грунті тощо.

Кожний із названих елементів національного питання може мати різний ступінь напруження, масштабності виявів. Іноді на перший план виступають в основному політичні моменти. А іноді національні проблеми виявляють себе передовсім у питаннях економіки та культури, оскільки дискримінація за національною ознакою носить у таких випадках не тільки формально-правовий, а й фактичний характер. Зазначені проблеми можуть загострити ситуацію у сфері міжнаціонального спілкування, відновити ті негативні наслідки в свідомості й побуті, які склалися внаслідок тривалого впливу чинників, що становлять суть національного питання.

Важливим питанням національних та міжнаціональних відносин є проблема державно-правових форм об’єднання народів. Таких форм три: унітаризм, федерація та конфедерація.

Зміст і сутність національної політики у житті суспільства. Вивчаючи це питання, слід звернути увагу на те, що національна політика — це цілеспрямована діяльність з регулювання відносин між етносами, націями і етнонаціональними групами (народами), що виявляються у свідомому впливі державних і суспільних організацій на розвиток міжнаціональних та міжетнічних взаємин з метою їх нормалізації, стабілізації та гармонізації. Національні відносини разом із націями, народностями й іншими етнічними спільностями виступають як об’єкти національної політики. А суб’єктами національної політики виступають держава, її органи, політичні партії, громадські організації тощо.

У теорії і на практиці слід враховувати, що національна, соціальна, економічна, демографічна політика й інші види політичної діяльності взаємозв’язані між собою. В різних системах зв’язку вони співвідносяться як загальне й особисте, ціле й часткове. Соціальні, економічні, мовні, демографічні аспекти національної політики перетворюють її у складову частину цих видів політики. Водночас національна політика як система є концентрованим виразом соціальної, економічної, мовної, демографічної політики.

У національній політиці слід розрізняти стратегічні завдання та поточні. Стратегічні є спільними для всіх націй та народностей будь-якої держави і розраховані на певний історичний період. Що стосується політики поточного моменту, то вона визначає більш конкретні цілі та завдання, що випливають із сьогоднішньої ситуації. Відтак у механізмі національної політики дуже важливим є диференційований підхід, що враховує конкретну ситуацію даного регіону або національно-територіальної одиниці. Розробляючи регіональну національну політику, необхідно брати до уваги географічні фактори, демографічні процеси, історичні особливості формування даної нації або народності, її національної державності, національний склад населення, співвідношення корінного та некорінного населення, релігійність, особливості національної психології, національні традиції, звичаї, взаємовідносини даної республіки з сусідніми і т.д.

Політична практика засвідчує, що ефективною є така національна політика, яка відповідає демократичним принципам розв’язання національних проблем. Для цього треба не тільки впроваджувати в життя принцип рівноправності націй, а ще й доповнити проголошення юридично-правової рівності націй їх фактичною рівністю в економічній, соціальній та культурно-духовній сферах життя. Реалізація різноманітних заходів для розвитку націй та народностей, що живуть нині в Україні, має супроводжуватися також подоланням тих негативних наслідків, які принесла «національна політика», здійснювана сталінською тоталітарною системою.

Важливою функцією національної політики є розробка ефективних шляхів і методів вирішення міжнаціональних конфліктів, їх прогнозування та запобігання їм. Міжнаціональний конфлікт, з одного боку, є специфічним конкретно-етнічним виразом загальносоціальних суперечностей, а з іншого — власне національним (тобто етнічним) конфліктом, хоч і детермінованим соціальними суперечностями.

Доведення суперечностей до конфлікту є дуже небезпечним, оскільки в ньому сконцентрована велика руйнівна сила. Пояснюється це передовсім тим, що намагання кожної зі сторін — учасниць конфлікту — «дістати перемогу» неминуче наштовхується на протидію протилежної сторони. Прикладом цього можуть слугувати події на Кавказі, в Таджикистані, у колишній Югославії тощо.

Наукова концепція національної політики випливає з визначення національних цінностей та інтересів кожного народу, його діалектичного синтезу із загальнолюдськими. У сучасних умовах доцільно робити акцент не на підпорядкуванні національних інтересів загальнолюдським, а на їх погодженні. Це не відбувається само по собі, а досягається в результаті послідовної й активної національної політики, для проведення якої необхідно створити дійові державні, суспільні й економічні механізми, які б забезпечували таке органічне поєднання інтересів. Суть науково обгрунтованої національної політики в Україні — постійний баланс загальнодержавних, загальнолюдських інтересів усіх народів і етнічних груп, які тут проживають.

Проте в національній політиці будь-якої багатонаціональної держави можливі і вияви націоналізму. За всієї багатоманітності конкретних виявів він має чітку ознаку: визнання власної національної винятковості та протиставлення своєї нації іншим. Націоналізм — це намагання забезпечити панівне становище своєї нації, задовольнити її інтереси без урахування інтересів інших народів або навіть за рахунок їхнього обмеження. Ясна річ, що націоналізм одних може тільки породжувати націоналізм інших.

У національній політиці важливо чітко відокремлювати справді національне від націоналістичного. Це одна з необхідних умов політичного керівництва й управління. До національного належить законне, справедливе прагнення кожної нації зберегти свою самобутність, мову, традиції, уклад життя, історичну пам’ять — все те, без чого у людини немає національного самопочуття та національної гідності. Націоналістичне — це хворобливе, перекручене, доведене до крайнощів національне почуття.

Відомий російський мислитель В.Соловйов ще в минулому столітті зазначав: націоналізм, або національний егоїзм, тобто прагнення окремого народу до ствердження себе за рахунок інших народностей, до панування над ними, є повне спотворення національної ідеї, у ньому народність зі здорової, позитивної сили перетворюється на хворобливе, негативне зусилля, небезпечне для вищих людських інтересів, здатне довести народ до занепаду й загибелі.

У національній політиці слід чітко розрізняти підвищення національної самосвідомості й націоналізму. Підвищення національної самосвідомості — це природний і закономірний наслідок економічного і культурного прогресу народів. Протидіючи будь-яким проявам націоналізму, важливо бути чутливим до всіх законних вимог і сподівань національного характеру.

Національне життя не визнає насилля. Як не можна штучно пришвидшити хід етнічного розвитку людства, зігнати нації до однієї «купи», так не можна штучно зводити паркан між націями, консервувати відмінності між ними. І те, й інше однаково небезпечне й однаково трагічне.

Усе це дає змогу зробити загальний висновок, що гармонізація міжнаціональних відносин — не стан, а безперервний процес. Керування цим процесом з боку держави — хоч і дуже складна, але цілком реальна справа. Зусилля й кошти, витрачені на таке керівництво, цілком себе виправдають. Приклад цього — Швейцарія, Фінляндія, Швеція, Норвегія, які забезпечують сьогодні своїм громадянам чи не найвищий у світі життєвий рівень і характеризуються високою стабільністю етнополітичної ситуації.

Плани семінарських занять

1. Суть національної політики держави та її основні напрямки.
2. Націоналізм та національний патріотизм як явища суспільно-політичного життя. Особливості українського націоналізму.

Теми рефератів

1. Проблеми становлення й розвитку української нації.
2. Міжнаціональні конфлікти: причини виникнення та шляхи подолання.

Література

• Бердяев Н. О современном национализме // Философские науки. — 1991. — №3.
• Винниченко В.К. Відродження нації. Ч. 1—3. — Київ-Відень, 1920.
• Винниченко В.К. Заповіт борцям за визволення. — К., 1991.
• Грицак Я. Демократія і націоналізм // Універсум. — 1993. — №1.
• Грушевский М.С. Освобождение Украины и украинский вопрос. — СПб, 1907.
• Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть? — К., 1991.
• Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? // Вітчизна. — 1990. — №5—7.
• Донцов Д. Націоналізм. — Відень, 1926.
• Заславський В. Націоналізм і перехід до демократії в посткомуністичних суспільствах // Сучасність. — 1993. — №3.
• Крылов А.Б. Сепаратизм: истоки и тенденции развития: Из опыта политического развития некоторых зарубежных стран. — М., 1990.
• Смолій В.А., Гуртій О.Й. Як і коли почала формуватися українська нація? — К., 1991.

Навчальні завдання

1. З’ясуйте питання: який взаємозв’язок національних проблем з економікою. Іноді говорять, що причина національних конфліктів у Нагорному Карабасі, Південній Осетії, Лівані або в Криму криється в економічних негараздах. Як же в такому випадку пояснити національні конфлікти в економічно розвинутих країнах: Канаді, Великобританії, Бельгії, США, Іспанії?
2. В.І.Ленін вважав, що розвиток націй іде через їх зближення, федеративне об’єднання «до нової єдності» (Повне зібр. тв. Т.4., С. 438) та до їх злиття у безнаціональну спільність. Проаналізуйте цю концепцію. Чи згодні ви з нею? Аргументуйте свою точку зору.
3. Відомо, що у 1941р. за вказівкою Сталіна була ліквідована автономія радянських німців, що проживали на Середній Волзі, а самі німці були розселені на сході колишнього СРСР. Запропонуйте свій варіант відновлення справедливості стосовно німців, які проживали на Волзі, з урахуванням територіальних, економічних проблем, інтересів населення, що там зараз проживає. Чи існує аналогія цієї проблеми з проблемою кримських татар в Україні?
4. Згідно з Конституцією СРСР 1936 та 1977 р. народи країни ранжувалися на групи, одна з яких відповідала рівню союзної республіки, інша — автономної, третя могла розраховувати на свою автономну область або лише на округ. Ваша оцінка такої ранжировки. За якими критеріями, на ваш погляд, слід формувати суб’єкти федерації?
5. У статті «Як нам облаштувати Росію» О.І.Солженіцин пише: «...Треба невідкладно, голосно, чітко об’явити: три прибалтійські республіки, три закавказькі республіки, чотири середньоазіатські та й Молдова... — неминуче і безповоротно будуть відокремлені». «Південна частина Казахстану, — пише він далі, — якщо забажають відокремитися, то і з Богом.» «І ось, за відрахуванням цих дванадцяти, тільки й залишиться те, що можна назвати Руссю (слово «руський» віками охоплювало малоросів, великоросів та білорусів) або Росія.» Дайте аргументовану оцінку позиції О.І.Солженіцина відносно національно-державного влаштування Росії. Сформулюйте свою позицію.
6. Голова ліберально-демократичної партії Росії В.В.Жириновський неодноразово заявляв, що він проти національно-державного поділу Росії, за повернення майбутньої держави на території колишнього СРСР до губернського адміністративно-територіального поділу. Проаналізуйте цю ідею.
7. Кримсько-татарська проблема в Україні. Запропонуйте свій варіант вирішення цього політичного питання.
8. Національна незалежність країни і стан громадянських прав і свобод в ній. Як зберегти громадянські права національних меншин, укріплюючи інтереси корінної нації в державі?

Завдання для перевірки знань

1. Яке місце нації та етнонаціональні відносини посідають у політичному житті?
2. Як ви можете визначити сутність національного питання? Чи є сутність національного питання постійною, незмінною та однаковою у всіх націй та народностей?
3. На досягнення яких спільних цілей повинна бути спрямована національна політика?
4. Поясніть, чому не можна протиставляти соціальну й національну політику, стверджувати, що соціальна політика має переваги над національною.
5. Чим визначається існування різних форм об’єднання націй: співдружність, асоціація співдружності, конфедерація, федерація, автономія тощо?
6. Яку роль відіграє релігія у розвитку етноса, націй і в національній політиці держави?
7. Як співвідносяться поняття: «націоналізм» і «національний патріотизм»?