1.2. Формування політичної еліти в античному світі (Греція і Рим)
У своєму розвитку еліта пройшла низку історичних етапів. У Стародавніх Греції і Римі (ранній період (царський) - у Греції -IX —VII, у Римі — доУІ — VCT. до н. є.) еліта панувала в різних формах — вибраних, кращих. Правдоподібно у другій половині V ст. до н. є. софісти вперше вжили адекватне поняття «влади кращих» — слово аристократія (від гр. аріспос; — кращий, кратос, — влада). Хто ж представляв цю аристократію? У Греції це були насамперед басилеї — військові вожді, начальники, власники великих маєтків-ойкосів, де працювали раби. Знатні греки — це була військово-політична, економічна верхівка без чіткого розподілу функціональних обов'язків, з відчутною зверхністю військової знаті, оскільки війни були підставою багатства, а ремесло воїна — найпочеснішим. Через кілька поколінь місце басилеїв зайняли євпатриди (тобто ті, хто походив від шляхетних батьків). У VIII-VI ст. до н. є. євпатриди заволоділи кращими землями, зосередили у своїх руках політичну владу. Лише з них обирали архонтів, що уособлювали всю виконавчу владу. Посади архонтів спочатку були пожиттєвими, пізніше їх обирали на 10 років, потім - на один рік. Окрім виконавчої, вони зосередили в собі релігійну, судову та військову владу. Один з архонтів був охоронцем законів. З їх числа поповнювали й ареопаг, де вони засідали пожиттєво. Ареопаг був найвищим політичним колективним органом родової знаті, у руках якого перебувала вся повнота контролюючої і судової влади. Водночас за євпатридів зростало значення економічної могутності як критерію знатності, що пояснювалось розвитком товарно-грошових відносин.
У царський період у Римі державний устрій розвивався на тій же основі, що й сімейний побут, він був «повторенням — у більшій сфері — сімейних відносин»3. Сім'я, за римськими поняттями, повинна була становити щось єдине, а тому управлятися одним повноправним мужем, батьком, який правив, судив і захищав. Навколо сім'ї гуртувалися напівзалежні люди, т. зв. клієнти, куди входили також і вільновідпущеники та члени їхніх сімей. Об'єднання родів, а їх було спочатку 300, і утворило Римську державу та Populus Romanus. Глави родів — патриції (від лат. pater — батько) спочатку становили римський сенат, тому сенатори називались «батьками». Оскільки в державі здійснювалось керівництво на зразок сімей, то після смерті царя без наступника влада переходила до сенату, і з сенаторів обирали за жеребкуванням тимчасового царя, що знаходив достойного мужа на цю посаду.
Сенат патриціїв був охоронцем законності як від царя, так і від самої римської громади. Він міг відмовитись затвердити будь-яку постанову громади, якщо вважав її такою, що суперечила обов'язкам перед богами чи перед іншими державами або законам самої общини4. Поступово патриції стали претендувати на ліпшу частину військової здобичі, почали посідати високі посади, насамперед у війську та магістратах. Економічною основою могутності патриціїв було особливе право на користування общинною землею. Як і в Греції, родова аристократія спиралася на військову силу, багатство. Вона брала безпосередню участь у прийнятті політичних рішень, мала всю повноту влади. У V ст. до н. є. аристократія становила приблизно одну п'яту всього громадянства Риму 5.
VI - III ст. до н. є. в історії Греції були періодом рабовласницької демократії (полісної). З реформами Солона і Клісфена в Афінах встановлюється демократія, що протиставилась аристократії. Однак у грецький «демос» входило приблизно 20 відсоток населення Афін, бо ні афінські громадянки, ні метеки, ні тим більше, раби, не мали жодних політичних прав. Саме при демократії в Афінах політична меншість вирізнилася від економічної, торгової насамперед. Отже, лише п'ята частина вільного загалу становила кращих, вибраних в афінській демократичній політії.
3 Моммзен Теодор. История Рима. - СПб., 1993. - С. 16-17.
4 Там само. - С. 32.
5 Нечай Ф. М. Образование Римского государства. — Минск, 1972. -
Трохи інакше виглядала картина в еллінську епоху. Як зазначив французький історик П. Левек, Афіни втратили своє попереднє значення не стільки внаслідок підкорення Македонією, «скільки внаслідок зникнення духу демократії»6. У державі А. Македонського політична еліта складалася із військової знаті, однак із завоюваннями, становленням імперії до неї поступово долучався адміністративний апарат захоплених земель. Якщо верхівка імперської еліти складалася переважно з македонців, греків (відбулася швидка заміна місцевих керівників-сатрапів), то середня адміністративна ланка залишилася у руках місцевого чиновництва. Характерною рисою елітаризму за А. Македонського було те, що сам він не був прибічником панеллінізму, а прагнув до злиття греків із завойованими народами. Найлегше це було вчинити змішуванням головної, найпростішої суспільної одиниці — сім'ї. Тому він проводив курс на змішані шлюби серед панівної еліти (прикладом був сам). Так, коли він повернувся з Індії, то більшість воєначальників та десять тисяч грецьких солдатів в один день одружилися з місцевими дівчатами (т. зв. «весілля у Сузах»).
Його наступники сформували розвинуту ієрархію військово-державної, релігійної еліти. Як і раніше, вона складалася з військової знаті, однак у династіях Атталідів, а особливо у Птоломеїв, виросла елітна верства чиновництва, що була персонально пов'язана вірністю царям. їх обов'язком було передавати і реалізовувати волю, тобто рішення монархів, забезпечувати максимум прибутків, регулювати надходження податків. Як і за Македонського, вища знать була грецькою, середня верства — місцевою, релігійна верхівка складалася здебільшого теж із місцевих жителів. Якщо чиновник був людиною царя, то жрець — людиною Бога. Володіючи значною монополією на відносини, спілкування з богами, жерці перетворилися у напівзамкнуту касту. З ослабленням царської влади зростала економічна, духовна могутність жерців, що неминуче провадило й до все більшого впливу їх на прийняття політичних рішень. Це ослаблювало монархії і вело до кризи еллінської цивілізації.
У Римі (VI —І ст. до н. є.) було сформовано державний устрій Римської.республіки. У наслідок боротьби патриціїв із плебеями останні були внесені до складу «римського народу» і з II ст. до н. є. прирівняні у правах до патриціїв. Верхівка патриціїв і плебеїв утворила нобілітет (лат. знатний), що став
6 Левек Пьер. Ф. Зллинистический мир. - М., 1989. - С. 15.
досить замкнутим колом, члени якого мали переважний доступ до вищих державних посад. Окрім нащадків 300 родин, до сенату могли увійти лише ті громадяни, які займали вищі виборні посади.
В епоху Римської імперії (І ст. до н. є. — V ст.) сформувався новий патриціат, що становив привілейовану частину сенаторства, яка збільшувалася завдяки уродженцям з усієї Італії і навіть провінцій. Звичайно, що аристократія періоду імперії уже була далеко не тією вибраною, якою була патриціанська аристократія Стародавнього Риму. Вказуючи на причини падіння елітності в імператорському Римі, англійський історик Е.Пббон підкреслював, що з часу заснування Риму протягом перших чотирьох століть римляни набули шляхетності, необхідної для ведення війни та управління державою. Завдяки їй у наступні три століття вони запанували над багатьма країнами Європи, Азії, Африки. Останні ж три століття вони жили при зовнішньому блиску й внутрішньому занепаді. «Цей народ солдатів, адміністраторів і законодавців, що становили відомі 35 % tribus народу Римського, розтопився у спільній масі і змішався з мільйонами жителів-прислужників провінцій, які теж отримали ім'я Римлян, але не успадкували їхнього духу»7. Витворити зі своїх мас нову імперську еліту вчорашні варвари не спромоглися...
Загалом же у стародавньому світі загальним критерієм знатності були сила, мужність та гроші. У ті суворі часи, коли суспільства перебували у стані перманентної війни, ці критерії були визначальними, вони значною мірою детермінувалися і невисоким рівнем політичної організації суспільства, науково-технічного розвитку. Політична еліта майже повністю змикалася з керівною, управлінською, тобто державною правлячою верствою.