Історія української преси: Навчальний посібник

Був це час, коли російський уряд заходився коло "визвольної" акції балканських слов'ян, що приводило до воєнного конфлікту з Туреччиною. В той же час уряд уважав, що надійшов слушний момент для остаточної ліквідації українського руху під Росією.

Початки реалізації цього рішення припадають на 1875 р., а остаточне затвердження — на 1876 р. В'яжеться воно з акцією, яку провадив М. Юзефович. Родом українець, помічник куратора Київської шкільної округи, голова Археографічної комісії, був він визначним ворогом українства і не раз вже прислужувався російському урядові в його боротьбі з українським рухом.

На цей раз подав він спеціальну записку-доповідь про зріст і небезпеку українського руху. Спиняється в ній на діяльності відділу Географічного Товариства та звертає увагу на "Киевский Телеграф".

"Діставши у відділі Географічного Товариства зав'язок, — пише він у цій записці, — маючи свою книгарню, українофіли захотіли мати і власну газету в краю, але через те, що це їм не пощастило, вони взяли до своїх рук газету, яка давніше існувала, а саме "Киевский Телеграф", що останніми часами перейшов у власність пані Гогоцької, дружини професора... під купленою фірмою безграмотного, що навіть не мешкає в Києві, Снєжно-Блоцького як редактора, "Киевский Телеграф" видається властиво завзятими українофілами з університетської молоді, що знайшли в ньому те, чого домагалися, — свій літературний орган".

Вказувалося тут також на розвиток національно-культурного руху на західних українських землях, на зріст там українських видань та української преси, що пробивалася і до рук українського суспільства гад Росією. Вбачаючи в цьому небезпеку сепаратистичного полум'я, М. Юзефович подав свої доводи і висновки, шо були підтверджені також даними різних відомств, які взяли участь в спеціальній нараді, скликаній міністерством внутрішніх справ.

Міністерство подало відомості до Головного управління в справах друку. Вони були важливі, як мотиви для обґрунтування цензурного акту 1876 р.

Цензурне відомство прийшло до остаточного висновку, що "вся літературна діяльність так званих українофілів мусить бути віднесена до прикритого тільки пристойними формами замаху на державну єдність і цілість Росії".

Наслідок: указ (наказ), підписаний Олександром II в Емську, звідки він увійшов в історію під назвою "Емсько-го указу 1876 р."

Цим указом заборонялося: 1) переправу із-за кордону українських книг, брошур, а тим самим і української преси; 2) друкування і видавання в Росії оригінальних творів українською мовою та перекладів, за винятком історичних пам'яток із збереженням правопису оригіналів та творів красного письменства без відступлень від загальноприйнятого російського правопису (ярижка); 3) театральні вистави, а також текст українською мовою при нотах та читання.

Заборони за цим указом ніколи не виконувались супроти галицьких москвофільських видань, хоч ті ніколи не були видавані (за винятком короткотривалого "Живого Слова") чистою російською мовою.