Історія української преси: Навчальний посібник

Сталося це під впливом київського українського громадянства, яке запевнило допомогу в розмірі 200-500 рублів. Таким чином, вже напередодні припинення "Основи" (14 серпня 1872 р.) появилося перше число п'ятого річника "Правди" за редакцією проф. О. Огоновського. Виходила як місячник. По чотирьох роках до редакційної праці став молодий і багатонадійний журналіст В. Барвінський.

Року 1878 за редагування В. Барвінського та М. Желіховського "Правду" поділено на дві частини: політичну (двічі на тиждень) і літературно-наукову, якої появилося дві збірки. Року 1879 спробу з політичним органом залишено і "Правда" знову почала виходити в попередньому вигляді. Протрималася вона до 1880 р., щоб знову відновитися аж через вісім років при інших вже умовах і з іншими завданнями. Серед співробітників цієї доби (1872—1880 рр.) у першу чергу треба згадати М. Драгоманова. Ставши співробітником "Правди", він почав змагатися за вироблення тих підвалин національно-визвольної боротьби на всеукраїнському грунті, що особливо були ним розвинуті в пізніших роках. Тут, на сторінках "Правди", з'являються такі його праці як "Антракт в історії українофільства", "Література російська, великоруська, українська і галицька" та величавий його протест проти ганебного акту 1876 р. (Заборони українства) під назвою "Література українська, проскрибована урядом російським".

Крім М. Драгоманова співробітничали І. Нечуй-Левицький ("Кайдашева сім'я" та інші), С. Руданський, П. Куліш, ("Мальована Гайдамаччина"), М. Старицький, О. Кониський (Перебендя), В. Лиманський, О. Стороженко ("Марко Проклятий") та інші.

З письменників та наукових сил західноукраїнських земель приймали участь проф. О. Огоновський, що опублікував низку праць із шевченкознавства, а крім того, "Короткий погляд на історію язиків слов'ян, особливо ж на історію язика руського" та інше. Тут же твори І. Франка, Ю. Федьковича, Д. Млаки, К. Устияновича, К. Клим-ковича, Є. Олесницького, Ф. Заревича, ("Бондарівна", драма на 3 дії), А. Вахнянина про музику, О. Терлецького про галицько-руських народовців, С. Качали, О. Барвінського, В. Шашкевича та інших.

Крім наукових розвідок і творів красного письменства, давала "Правда" місце політичним оглядам, бібліографічним заміткам і дописам.

Увесь цей матеріал охоплює життя, його прояви та творчість всеукраїнського характеру, як це і було в "Правді" у зв'язку з указом 1876 р. проголошено такими словами: "Настигла пора для Галицьких русинів сповнити долг для цілої руської народности... Не забуваймо ні на хвилину, що на нас спадає вся відвічальність за долю і недолю нашого народу".

Проте піднесене гасло всеукраїнства зустрілося з реакцією, якій підпала і поважна кількість народовців. Революційний рух під Росією та революційні настрої, що йшли звідти разом з фактом захоплення українських революційних сил загальноросійським революційним рухом, почали викликати серед народовців підозріння, несмак, а звідси і знеохочення до поглиблення зв'язків, ба — навіть зречення їх. Це приводило до відходу з народовецького табору радикальної частини, яка приступає до організації свого політичного життя. Відбилося це і на "Правді", яка 1880 р. примушена була припинитися.