Історія України: навч. посіб.

Розглядаючи залежність від Речі Посполитої як просту формальність, гетьман Б.Хмельницький використав короткий перепочинок для реорганізації адміністративно-територіального устрою України та зміцнення державних інституцій. Українська держава була поділена на 16 полків, де в цей час проживало бл. 1,4—1,6 млн осіб. Полки ділилися на сотні. Усі урядовці — як центральної влади (генеральні старшини: писар, обозний, хорунжий, осавул), такі полкової та сотенної — мали військові ранги й поруч з військовими обов'язками виконували цивільну службу у сферах адміністрації, фінансів, суду. Своєрідним парламентом була Старшинська рада, яка у воєнних умовах фактично замінила Генеральну раду. Вирішуючи політичні, економічні, військові та інші справи, вона стала головним органом державної влади, постанови якого були обов'язковими для гетьмана. Гетьман очолював уряд і державну адміністрацію, скликав ради, був головнокомандувачем збройних сил, керував зовнішньою політикою, відав фінансами. Резиденцією гетьмана й фактичною столицею Української держави стало місто Чигирин.

Відчуваючи неминучість нової війни з Польщею, Б.Хмельницький прагнув заручитися підтримкою іноземних держав, а тому активізував свою міжнародну політику. Зберігаючи союзницькі відносини з Кримом, він налагодив стосунки з Венецією та Валахією, домовився з Трансільванією про координацію дій проти Польщі, намагався порозумітися зі Швецією, вів переговори з Туреччиною про прийняття її протекції, але, як показало майбутнє, так і не зважився на неї. У серпні 1650 р. з 70-тисячними загонами українського війська й татар Б.Хмельницький вирушив у похід на Молдавію, яка підтримувала Польщу й займала ворожі позиції стосовно України. Молдавський правитель Василь Лупу змушений був укласти у вересні договір, за яким обіцяв надати Б.Хмельницькому допомогу у боротьбі проти Польщі. Поряд з цим, В. Лупу погодився скріпити українсько-молдавський союз династичним шлюбом своєї дочки Розанди з гетьманським сином Тимошем.