Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Тимчасовий уряд витратив з бюджету мільйони карбованців на підтримку загальноросійських установ в Україні. Але Генеральний секретаріат він тримав у фінансовій блокаді. Губернська адміністрація вдавала, що секретарств не існує, і зносилася безпосередньо з Петроградом. Тому Центральна Рада та її уряд не могли впливати на соціально-економічну ситуацію. Маючи номінальний статус крайової влади, Рада змушена була діяти як громадсько-політична організація. Як і раніше, центр ваги її діяльності припадав на проблеми національно-визвольного руху.

Найбільш важливою акцією в цій сфері стало скликання у Києві З'їзду народів Росії. Доцільність його було обгрунтована ще під час Українського національного конгресу. Йшлося про те, щоб обговорити шляхи перетворення Російської централізованої держави на федерацію демократичних республік.

З'їзд працював з 8 по 15 вересня. На ньому були присутні представники від литовців, естонців, білорусів, молдаван, грузинів, євреїв, бурятів і донських козаків. Представник Тимчасового уряду, український письменник М. Славинський заявив, що Установчі Збори мають проголосити федеративний устрій Росії, а тому є потреба обговорити основні принципи нової побудови держави. М. Грушевський відзначив, що ідея федерації глибоко вкоренилася в масах українського народу, і зробив припущення, що у перспективі всі європейські народи, а потім і цілий світ зіллються в єдину федерацію.

У резолюції з'їзду відзначалося, що головною хибою державного устрою Росії є надмірне зосередження законодавчої та виконавчої влади в єдиному центрі. Це спричинювало неможливість ефективного функціонування державної машини, затримувало економічний розвиток і вело до визискування окраїн центром. Багатонаціональний склад Росії та різноманітність національних культур, народного господарства й історичного минулого робили єдино придатною формою державного устрою саме федерацію. Національності, розпорошені по всій державі, як, наприклад, євреї, повинні були одержати право на екстериторіально-персональну автономію, а національності, що складали меншість населення у певному краї або області,— право на національно-персональну автономію.

Надзвичайно важливим був пункт про те, що скликання Всеросійських Установчих Зборів не повинно перешкоджати крайовим Установчим Зборам, у завдання яких входило опрацювання форм внутрішньої організації автономних установ даного народу або краю. З'їзд цим підтримав постанову серпневої сесії Центральної Ради, у якій вказувалося на необхідність якнайшвидшого скликання Установчих Зборів етнографічної України, позаяк тільки населення України могло розв'язувати питання її політичного ладу і відносин з Росією.

З'їзд утворив нову громадську організацію — Раду народів з перебуванням у Києві. їй доручалося теоретично обгрунтувати роботу по створенню Російської Федерації. Головою Ради було обрано М. С, Грушевського.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Які труднощі довелося переборювати Центральній Раді та 77 виконавчому органу з перших днів після проголошення автономії України? Що зумовило прийняття II Універсалу? Визначіть його значення в історії української державності. 2. У чому суть липневої політичної кризи? Як позначилася вона на розстановці політичних сил в Україні та на подальшому розгортанні національно-визвольного руху? 3. Чим було викликано видання "Тимчасової інструкції для Генерального секретаріату Тимчасового Правительства на Україні"? Наскільки вона обмежила права України? 4. Розкрийте суть поняття "Центральна Рада — крайовий орган влади". 5. На конкретних прикладах покажіть вплив придушення корніловськогр заколоту на політичне становище в Україні. 6. Чому Центральна Рада стала ініціатором організації з'їзду народів Росії? Яке значення мали рішення цього з'їзду?