Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

У середині січня 1918 р. Антонов-Овсієнко об'єднав військові сили, що рвалися на Київ з півночі, Харківщини і Катеринославщини, у так звані "армії". Війська під командуванням П. В. Єгорова, що просувалися на Яготин, складалися з харківських, катеринославських і донбасівських черво-ногвардійців. До них приєднався загін чорноморських матросів А. В. Полупанова. "Армія" Р. І. Берзіна, що розвивала наступ на Ніжин і Бровари, складалася з московських і петроградських червоногвардійських загонів, солдатів Західного фронту і моряків Балтфлоту, В групу С. Д. Кудинського ввійшли брянські й курські червоногвардійські загони. Командуючим трьома "армія* ми" Антонов-Овсієнко призначив лівого есера, підполковника царської армії М.,0. Муравйова, людину, над" звичайно честолюбну і хворобливо жорстоку.

Прагнучи полегшити наступ радянських військ на столицю, київські більшовики 16 січня почали збройне повстання. Центром його став завод "Арсенал", який захищали близько 1000 робітників.

Минулися часи, коли сутички ворогуючих сторін були майже безкровними. Тепер повсюдно точилася боротьба не на життя, а на смерть. Після п'ятиденних боїв "Арсенал" було взято штурмом. Більшість його захисників відступила підземними переходами. Понад 200 робітників, які прикривали відхід, потрапили в полон і були безжалісно розстріляні. Загальні втрати повстанців перевищили 1000 чоловік. У ці ж дні "армія" Єгорова зустріла на залізничній станції Крути героїчний опір трьохсот необстріляних київських студентів і гімназистів. Маючи багаторазову перевагу в чисельності, наступаючі зім'яли оборону і винищили багатьох, не беручи полонених. Ті, хто врятувався, спромоглися розібрати залізничну колію і все-таки на кілька днів затримали наступаючі радянські війська.

Заволодівши Дарницею, Муравйов зазнав невдачі під час першого штурму. Тоді він наказав відкрити по місту вогонь із важких гармат. П'ять діб ураганного обстрілу перетворили життя киян на пекло. Люди ховалися по підвалах, у місті спалахували пожежі, снаряди сіяли смерть. За таких умов Центральна Рада визнала недоцільною дальшу оборону й віддала розпорядження про евакуацію.

26 січня радянські війська увійшли в місто. У наказі, текст якого Антонов-Овсієнко пізніше наводив у своїх спогадах, Муравйов вимагав від підлеглих "нещадно знищити всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і ворогів революції". Такої кривавої різанини столиця України не бачила з часів татаро-монголів. Кількість жертв вимірювалася тисячами. Через два дні Народний секретаріат телеграфував Раднаркому: "Героїчна боротьба українських радянських військ закінчилася повною перемогою... Радянські війська Української республіки переможно підняли над стародавнім Києвом червоний прапор соціалістичної революції".

У першій половині січня загони під командуванням Р. Ф. Снверса, Ю. В. Сабліна і Г. К. Петрова, в яких налічувалося близько 16 тис. червоногвардійців, витіснили козачі каледінські частини з усієї території Донбасу. Згодом вони оволоділи Таганрогом, Ростовом-на-Дону і Новочеркаськом. Усвідомивши безнадійність дальшого опору, генерал О. М. Каледін склав повноваження отамана і застрелився.

12 січня більшовики почали збройне повстання в Одесі. Після тривалих боїв червоногвардійські загони взяли гору. В середині місяця червоногвардійці встановили радянську владу в Криму, а наприкінці — в Миколаєві, Херсоні і Єлисаветграді.