Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

У війну на боці Антанти Румунія вступила тільки в серпні 1916 р., а вже на початку березня 1918 р. вона поспішила укласти мир з немалими для себе територіальними втратами на користь Австро-Угорщини. Відразу після цього, користуючись війною в Україні, вона компенсувала себе анексією Бессарабії. Так виникло бессарабське питання.

Коли румунські війська ввійшли у Кишинів, прем'єр-міністр УНР В. Голубович звернувся до Німеччини і Румунії з нотами протесту. Аргументуючи зацікавленість свого уряду долею Бессарабії, він вказав, що з її північній частині живуть переважно українці і вони ж переважають серед багатонаціонального населення території між гирлами Дунаю і Дністра. Голова уряду Центральної Ради заявляв, що будь-яка зміна колишнього російсько-румунського кордону глибоко порушує політико-економічні інтереси УНР. Голова Центральної Ради М. Грушевський також засвідчив: з української сторони ніхто не має претензій на ті частини Бессарабії, в яких більшість становить молдавська народність; йдеться лише про ті території, де молдавани не мають абсолютної більшості, тобто про північну частину Бессарабії й полудневу.

Після приходу до влади гетьманський, уряд перервав дипломатичні відносини з Румунією, які вже почала укладати Центральна Рада, прагнучи вирішити бессарабське питання мирним шляхом. Одним із перших його розпоряджень була заборона вивозу до країни-агресора будь-яких товарів. Тільки через півроку, коли виникла потреба в контактах з Антантою, Скоропадський пішов на укладення тимчасової торговельної угоди. В Румунії були дипломатичні представництва держав Антанти, і гетьман сподівався на посередництво її уряду на переговорах. Розв'язання бессарабського питання вирішили відкласти до кінця світової війни.