Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Відразу після переходу до непу розгорнулося кооперативне будівництво. У 1921 р. в республіці було створено єдину систему споживчої кооперації, яка об'єднувала всі споживчі товариства в місті й на селі. Сложив кооперації надавалося право здійснювати заготівлю і збут продукції. У 1922 р. з її системи виділилася сільськогосподарська кооперація. Поступово широкого розвитку набули спеціальні види сільськогосподарської кооперації: машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, цукробурякові, меліоративні товариства тощо. До кінця 20-х рр. у сільськогосподарську кооперацію було залучено більше половини селянських господарств України. Всіма видами кооперації, включаючи споживчу, охоплювалося 85 % селянських господарств.

Здавалося, що партія послідовно втілювала в життя настанови, які містились у політичному заповіті В. І. Леніна. Сталін не протиставляв непівській концепції кооперування комуністичну концепцію колективізації. Він створював видимість того, що вся його політична діяльність спрямована на виконання ленінського заповіту. На XII (1923 р.) і XIII (1924 р.) з'їздах РКП(б) гасло колективізації навіть не згадувалося.

Непомітний, але якісний перелом стався на XIV Всесоюзній партконференції, яка відбулася в квітні 1925 р. В рішеннях її проголошувалося, що "кооперативне будівництво набуває тепер надзвичайно важливого значення". Показово, однак, як аргументувалася ця теза: "В умовах свободи товарообороту й панування дрібного товарного виробництва на селі кооперація є основна суспільно-економічна форма зв'язку між державним господарством і дрібним товаровиробником села". У наведених рядках бачимо відсутність основоположної ленінської ідеї про тотожність зростання кооперації і зростання соціалізму. Кооперація розглядається не як рівноправна з державною форма власності на засоби виробництва, а лише як "форма зв'язку" двох протилежних соціально-економічних укладів: прогресивного державного і відсталого дрібнотоварного. Трохи далі в тексті резолюції виникала похована, здавалося б, ленінським заповітом концепція колективізації у формі такої обережної ремарки: "колективізації сільського господарства необхідно приділяти більше уваги, ніж це робилося досі".

Якщо співставити окремі елементи цієї резолюції, то вимальовується такий прихований висновок: значення кооперації полягає в тому, що вона зв'язує соціалістичну (тобто державну) промисловість з дрібнотоварним селянським виробництвом; навіть будучи кооперованим, селянське виробництво лишається дрібнотоварним, що не влаштовує державу; соціалістичне перетворення дрібнотоварного виробництва пов'язане з колективізацією. Це був той самий погляд на соціалізм, що його відстоював Ленін у перші роки непу, до появи статті "Про кооперацію". Інакше кажучи, партія залишалась у питанні про перспективи дальших перетворень у сільському господарстві на комуністичній платформі.

Правильність такого аналізу підтверджується матеріалами жовтневого (1925 р.) пленуму ЦК РКП (б), який поставив, уже цілком відверто, вимогу "всіляко сприяти будівництву колгоспів (сільськогосподарських комун, сільськогосподарських товариств) маломіцного і середнього селянства". Висунуте тут гасло колективізації вже поширювалося не тільки на незаможників, а й на середняків, тобто селян-власників.

Ще більш відверте обстоювання тимчасовості непу і необхідності повернення до попередньої, тобто комуністичної політики з наголосом передовсім на колективізації селянства, спостерігалось у виступах тих керівних працівників партії, які гуртувалися навколо Сталіна. Зокрема, один із найближчих співробітників генсека Л. М. Каганович, якого той кииув на "зміцнення" української республіканської партійної організації, у 1925 р. взяв на себе сміливість заявити, що Ленін розглядав нову економічну політику зовсім не як відступ від "ідеалів воєнного комунізму". Генеральний секретар ЦК КП(б)У заявив, що питания про колгоспи треба висунути як найважливіше політичне завдання, бо це найближча до соціалізму форма сільського господарства.

Влітку 1926 р. з ініціативи Сталіна політбюро ЦК партії утворило комісію по вивченню становища колгоспів у складі М. І. Калініна, В. М. Молотова, Я. А. Яковлева та ін. Вона підготувала директивний до-" кумент, прийнятий ЗО грудня того ж року як постанова Центрального комітету "Про підсумки радгоспного і колгоспного будівництва". Ця постанова виявилася першою в довгій низці партійних і партійно-урядових постанов з проблем колективізації сільського господарства. На відміну од наступних, вона ще не вступала в суперечність з інтересами селянства. Мова в ній ішла тільки про добровільну колективізацію бідноти, позбавленої, як правило, необхідного реманенту для обробітку землі. Для неї колгоспи, особливо в своїх простих формах (товариства спільного обробітку землі, машинні товариства тощо), з урахуванням податкових та інших пільг і прямої державної допомоги незрідка являли собою прийнятний вихід із злиденного існування.

Пільги, передбачені цією постановою, зробили свою справу. Кількість колгоспів в Україні зросла з 5454 у жовтні 1925 р. до 12 042 на початок жовтня 1928 р. При цьому питома вага тсозів за цей час підвищилася від 6,8 до 71,7 %, а частка комун та артілей відповідно зменшилася. Та незважаючи на державну допомогу і заохочення найбільш популярних серед селян колгоспних форм з найнижчим ступенем усуспільнення засобів виробництва (за ці три роки чимало існуючих комун та артілей перейшли на статут тсозів), переважна більшість бідноти, не кажучи вже про середняків, не поспішала ламати усталений уклад життя. У жовтні 1928 р. в Україні було колективізовано менше 4 % площі селянського землекористування.