Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Як могло статися, що з року в рік з подання генерального секретаря затверджувалися нереальні плани, а потім під них виділялися цілком реальні бюджетні кошти, джерелом яких був нееквівалентний обмін між містом і селом?

Мабуть, пояснити це можна масовими репресіями. Наприкінці 20-х рр. Сталін почав штучно відроджувати властиве громадянській війні протистояння соціальних сил і розкручувати маховик репресій, щоб розчистити шлях для комуністичної політики. І все-таки навіть за цих умов повернення до політики періоду громадянської війни словесно маскувалося. Період після запроваджений надзвичайних заходів було названо "новим і останнім етапом непу".

Сталінські ідеологи "генеральної лінії на соціалістичну індустріалізацію" розцінювали будь-який опір лівацькому насильству над економікою як вкрай небезпечний опортунізм. Падіння життєвого рівня трудящих оголошувалося неминучим, а економічні труднощі (завжди підкреслювалося: тимчасові) —очікуваними й цілком природними.

Зміна економічної політики була зустрінута масами без ентузіазму. А тому в різних партійних документах цього періоду положення про необхідність нещадного викорінення "опортунізму" стало загальновживаним. Ось так, наприклад, звучала відозва ЦК КП(б)У до комуністів з приводу кампанії перевиборів партійних органів, яку надрукувала газета "Комуніст" 10 жовтня 1928 р.: "Труднощі, що зустрічаються на шляху нашого соціалістичного будівництва, впливають і на окремі найменш витримані групи пролетаріату, і навіть на окремі нестійкі елементи у лавах нашої партії, викликаючи в них вагання, опортуністичні настрої і схильність до поступок нашим класовим ворогам. Вони малюють собі перспективу поступу наперед без загострення класової боротьби, без того напруження, в якому відбувається ї не може не відбуватися будівництво першої в світі соціалістичної республіки Рад. Ці опортуністичні настрої виявляються в ставленні питання про поміркованіший темп індустріалізації, про зменшення капіталовкладень", У 1928—1929 рр. господарники і керівники промисловості ще наважувалися в замаскованій формі критикувати політику необгрунтованого форсування темпів індустріалізації. Пізніше протести проти волюнтаристського прагнення форсувати індустріалізацію взагалі зійшли нанівець. І це зрозуміло. На XVI з'їзді ВКП(б) (червень — липень 1930 р.) Генеральний секретар погрозливо зауважив: "Люди, які базікають про необхідність зниження темпу розвитку нашої промисловості, є ворогами соціалізму, агентами наших класових ворогів".

Це була не просто погроза. Про обстановку, що утверджувалася в суспільстві та внутрішньопартійному житті після першого неправедного політичного процесу— "шахтинської справи" 1928 р.,— дає уявлення кількість висловлювань про "шкідництво" у виступах делегатів партійних з'їздів. На XV з'їзді ця тема не порушувалася, а на XVI з'їзді ВКП(б) її торкнулося 107 делегатів із 163 виступаючих.

Масовий психоз навколо "шкідництва" створювався свідомо. Досить ясно на це було вказано у виступі керівника ДПУ УСРР В. А. Балицького під час грудневого (1930 р.) пленуму ЦК КП(б)У: "Після шахтинського процесу шкідництво в Донбасі не закінчилося. Шкідники спромоглися перебудувати свою роботу і організувати свої осередки по-новому з нових людей. І тому тепер робота шкідників повинна враховуватися не тільки головою ДПУ, а й абсолютно всіма, причому по шкідництву повинні виступати не тільки працівники ДПУ, а й господарники".

Історики ще не визначили масштабів втрат інженерного корпусу промисловості після "шахтинської справи". Проте цілком ясно, що ці масштаби — величезні. У доповіді начальника об'єднання "Сталь" М. Г. Миш-кова на червневому (1931 р.) пленумі ЦК КП(б)У підкреслювалося, що на результати роботи дуже впливає "цілком недостатня кількість людей (інженерів, техніків)". Далі називалася причина цього явища: "Нас оголили через органи тов. Балицького, забрали у нас велику кількість людей, і ми опинилися в такому становищі, що людей у нас надзвичайно мало".

Багаторічне безжалісне переслідування фахівців з дореволюційними дипломами призвело зрештою до майже цілковитого знищення цього нечисленного прошарку інтелігенції. їхні місця в промисловості зайняли "висуванці" з робітників або фахівців, спішно підготовлені на курсах, у технікумах і вузах.

Але терор не слабшав. Змінилася тільки термінологія: визначення "шкідник" залишилося переважно за "буржуазними" фахівцями, а нові жертви дістали назву "саботажників".

Незадоволений тим, як Донбас виконує план, Сталін поставив вимогу покарати винних. Коли партійні керівники Сталінського ( У 1924 р. Юзівку було перейменовано в Сталіно (тепер —Донецьк) обкому і генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор повідомили ЦК ВКП(б) про виконання цієї директиви, вони дістали у відповідь за підписом Сталіна, Молотова і Кагановича телеграму такого змісту (її зачитав у своїй промові на XII з'їзді КП(б)У в січні 1934 р. делегат К. Ф. Коваль як приклад "батьківської турботи вождя" про розвиток кам'яновугільної промисловості): "До нас дійшли чутки, що вжиті заходи вважаються у вас цілком достатніми. Якщо це вірно, то така політика може занапастити всю справу. По суті справи проведені вами заходи — тільки перший крок, який не можна вважати достатнім. Щоб перемогти, треба зробити дальший крок, розгорнути щосили самокритику і перевірку виконання по всіх рудоуправліннях і шахтоуправліннях без винятку, перевірити людей на місці і безумовно покарати всіх тих, від кого тхне хоч би віддаленим душком саботажу".