Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Зусилля народу України у перші воєнні роки були цілковито підпорядковані завданням відбудови господарства та культури. З руїн і попелу було піднято тисячі фабрик і заводів, вугільних шахт, залізорудних копалень, які до війни давали 3Д усієї промислової продукції.

Значні сили було кинуто на відбудову і розвиток Донецького басейну, де тільки в повоєнні 40-ві рр. стали до ладу майже 130 шахт. Відбудовувалася металургійна промисловість півдня України. Нарощували виробничі потужності такі металургійні гіганти, як "Запоріжсталь", "Азовсталь", завод ім. Г. І. Петровського тощо.

Здійснювалася відбудова підприємств розвинутого машинобудування України. Свою продукцію почали давати Ворошиловградський паротягобудівний, Харківський тракторний, Запорізький трансформаторний та інші заводи.

У 40—50-х рр. у республіці засновано нові галузі промисловості — автомобілебудівну, телерадіотехнічну та ін. Відомою за межами України була продукція київських авіаційного та екскаваторного заводів, Одеського автоскладального заводу та ін. Потужності нарощували також легка, харчова, місцева, будівельна промисловість. Загалом обсяги промислового виробництва на середину 50-х рр. зросли порівняно з довоєнним часом по всіх показниках.

Відбудова і розвиток народного господарства у республіці забезпечили необхідну матеріально-технічну базу для індустріалізації економічно відсталих західноукраїнських земель. Поряд з удосконаленням традиційних для краю галузей промисловості — нафтогазової та лісообробної — значні кошти вкладалися в розвиток нових — машинобудування, приладобудування, електроніки, автомобілебудування тощо. Внаслідок вивчення надр краю тут виявлено нові нафтові, газові, вугільні, сірчані родовища. Почалося освоєння Львівсько-Волинського вугільного басейну, який став другою кам'яновугільною базою України. Завдяки участі багатьох промислових центрів у забезпеченні технологією, новітнім обладнанням, кадрами фахівців в областях Західної України за короткий час сталися докорінні зрушення в економіці.

Відбудова заводів, фабрик, залізниць, житла вимагала титанічних зусиль робітників, інженерно-технічної інтелігенції. Багато виробничників змушені були тимчасово змінити професію: слюсарі, наприклад, стали каменярами, токарі — теслярами, горнові — бетонниками. Працювали вдень і вночі, не рахуючись ні з часом, ні з утомою.

На підприємствах і будовах створювалися бригади, члени яких прагнули достроково завершити свою програму, заощадливо використовувати сировину, дотримувати виробничої культури. Найбільш масовими стали рухи за дострокове виконання п'ятирічок. Багато тисяч передовиків праці змагалися за звання кращого спеціаліста. Профспілки, що організовували "соціалістичне змагання", робили все можливе, аби залучити до нього щонайбільше робітників та службовців, створити обстановку звитяжної праці на підприємствах. Вважалося, що це має наслідком підвищення продуктивності праці, поліпшення її організації. Але насправді "соціалістичне змагання", де єдино дійовий матеріальний принцип був підмінений "моральним" заохоченням, не було й не могло бути ефективним. За умов притаманного державній системі господарювання безладдя такого роду "ударна праця" призводила лише до штурмівщини. До всього повною мірою використати трудове змагання для піднесення ефективності виробництва заважали формалізм, окозамилювання, що вкорінилося за командно-адміністративної системи.