Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 2: Історичні есе

В історії визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького цей полководець і дипломат не залишив такого яскравого сліду, як, скажімо, Богун, Кривоніс чи Нечай. Проте складалося так, що в найвідповідальніші періоди становлення нової української держави Хмельницький завжди звертався до послуг саме полковника Федора Вешняка-Якубовича (р. н. невід. - помер 1650). Підстави для цього давало досить вдале поєднання в особі полковника Вешняка (в деяких джерелах - Вишняка) талантів полководця і дипломата.

До початку Хмельниччини він служив офіцером реєстрового козацтва і, напевне, був у складі війська, яке на човнах ішло Дніпром під орудою гетьмана Барабаша, щоб придушити повстання Хмельницького.

Подробиць ми не знаємо, але добре відомо, що він одним з перших перейшов на бік повстанців, і з1 1648 по 1650 рік, тобто до смерті, був полковником чигиринським. Якщо зважити, що адміністративний полк цей був столичним, до того ж, це була батьківщина гетьмана, то можна не сумніватися, що Хмельницький цьому чоловікові довіряв.

На жаль* наші історичні джерела рідко і досить фрагментарне згадували про існування такого полковника, хоч він не раз - за відсутності в Чигирині Хмельницького - виконував функції наказного гетьмана. Тож відомості про нього доводиться визбирувати буквально по крихті.

Що ж усе-таки вдалося з'ясувати? Зокрема, те, що поляки - після перших своїх поразок, коли ставка Хмельницького була в Білій Церкві, - звернулися до короля Франції і курфюста бранденбурзького по допомогу. Побоюючись, що, крім польської армії, Україну почнуть випалювати ще й війська французів та німців, гетьман спорядив до Варшави авторитетне посольство, яке мало висунути перед урядом досить помірковані вимоги. Тобто, українські посли мали створити враження, що йдеться не про визвольну війну, а лише про чергове козацьке повстання, під час якого козацтво та українське населення домагаються певних поступок з боку польської корони. Такий дипломатичний хід мав, на думку гетьмана, заспокоїти короля та сейм і довести до висновку, що іноземна допомога, за яку треба добре платити, зайва.

Як ви вже зрозуміли, очолював це посольство Федір Вешняк. І впорався із завданням блискуче. Серед іншого, делегація Вешняка домагалася, щоб поляки виплатили реєстровому козацтву затриману платню за п'ять років; збільшили кількість реєстрових козаків із шести до дванадцяти тисяч. Окремим і дуже складним пунктом переговорів стало релігійне питання. Вешняк і його товариші Григорій Болдар-Бут та Лук'ян Мозиря вимагали від короля та уряду забезпечити права Православної Церкви в Україні, права цілого православного народу.

У квітні 1649 року з Москви до Чигирина прибуло посольство російського царя, на чолі з дипломатом Г. Унковським. Проводячи з ним переговори, Хмельницький не раз просив поради досвідченого дипломата Вешняка. А щоб зміцнити українсько-російські зв'язки, гетьман відрядив полковника Вешняка разом з Унковським до Москви. Такий спільний вояж мав іще й ту перевагу, що українські козаки могли забезпечувати недоторканість послів на території України, а російські стрільці, що супроводжували Унковського, на території Росії.

Візит цей тривав недовго і виявився досить складним. ^Невпинно насувалася нова війна з поляками, і гетьман намагався використати щонайменший шанс для залучення Московії до майбутніх військових дій, - пише Ю. Джеджу-ла у своїй "Таємній війні Богдана Хмельницького". - Саме з цією метою вирушив Федір Вешняк до Москви". 5 червня (1649) Федір Вешняк був присутній на царській аудієнції в

Золотій палаті Кремля. Звіт Посольського приказу про перебування українського посла в Москві засвідчує, що Москва продовжувала свою "дипломатію шлунка" (тобто більше дбаючи про пригощения послів, ніж про переговори з ними - Б.С.), мало дбаючи про поглиблення перемов з Україною...

...13 червня Вешняк уже прощався з Москвою, проклинаючи московські порядки. ...Ні про який реальний союз з Україною не могло бути й мови. Місія Вешняка зазнала невдачі".

Не встиг Вешняк перепочити в Чигирині після далекої дороги, як гетьман знову виряджає його до Москви. Цього разу український дипломат везе особистого листа гетьмана цареві Олексію Михайловичу.

Що ж у цьому листі? Гетьман проситься під високу - хоч і важку - царську руку. "А мы вси единодушно готовы умирать за ваше царское величество, и с нижайшими послугами нашими рыцарскими вашему царскому величеству покорно ся отдаем".

Ну, покірно віддаватися його царській величності готові були далеко не всі українці, і далеко не всі, на відміну від гетьмана, ладналися вмирати за нього. Але то вже нюанси. Поки що для нас важливо знати, що біля витоків чвічної братерської дружби двох народів" та формування "Єдиной і Недєлімой" стояв саме Федір Вешняк.

Можливо, в його особі українська держава мала б згодом видатного дипломата, який би виконував функції міністра закордонних справ. На жаль, під час однієї з битв 1650 року - в розпалі Визвольної війни - Федір Вешняк загинув.