Данило Виговський, полковник биховський, командир козацького корпусу.

Дивись також:

Родинні зв'язки Данила Виговського (р. н. невід - помер 1659) складалися таким чином, що він виявився наближеною особою трьох гетьманів: Богдана і Юрія Хмельницьких, а також Івана Виговського. З Хмельницькими породичався через шлюб, а... Іванові доводився рідним братом. Але не через родинні зв'язки сягнув певних вершин кар'єри, а й сам був активним військовим і політичним діячем.

Важко сказати, коли саме Данило Виговський приєднався до повстанців Хмельницького, але суть не в даті, а в тому, що з обраної стежки він ніколи не збочував. Воюючи на боці повсталого народу з 1648 року, він спочатку командував сотнею, потім полком, а згодом дістав призначення на полковника бихівського (з центром у м. Бихові, нині Могильовська обл. Білорусії), тобто був таким самим "білоруським* полковником, як і зять Хмельницького Іван Нечай.

Коли 1655 року українські й угорські війська пішли на Польщу, щоб разом зі шведами поділити цю колись могутню імперію, Данило Виговський командував окремим козацьким корпусом і брав участь у здобутті Любліна. Це й створило йому авторитет полководця європейської слави.

Повернувшись додому, Данило Виговський якийсь час діяв іще на території Білорусії, а потім перебазувався зі своїм військом в Україну, щоб допомогти утвердитись при владі своєму братові Івану Виговському. Поруч з Іваном Нечаєм, Юрієм Немиричем та іншими полковниками, він був послідовним прихильником і творцем Галицького договору, спрямованого на виведення України з-під російського владарювання. А коли росіяни і союзні їм лівобережні козацькі полки рушили проти гетьмана Виговського та союзних йому поляків, взяв активну участь у цій війні, очоливши козацький корпус.

З початком бойових дій, Іван Виговський поділив своє військо на два корпуси. Один з них під командою самого гетьмана пішов на Лівобережжя, щоб витіснити звідти російські війська князя Ромодановського. Другий, на чолі з полковником Данилом Виговським, узяв напрямок на Київ. Завдання: вибити з міста російську залогу, тобто російську частину гарнізону, й, об'єднавшись із загоном полковника Павла Хмельницького, командиром української частини київського гарнізону, поступово взяти під свій контроль Київщину. На мій погляд, це потрібно було гетьманові Виговському у зв'язку з проголошенням Великого Князівства Руського. Ясна річ, столицею Великого Князівства мав би стати Київ, що сприймалося б як логічне відродження києворуської традиції. До того ж, заволодівши Києвом, його брат Данило міг би поповнити свої війська новими ополченцями і тоді вже вирушити на Лівобережжя.

Але щось у цьому плані не спрацювало. Чи то Павло Хмельницький забарився і не зміг вчасно вийти з Києва, щоб приєднатися до корпусу Д. Виговського, чи може, воєвода Шереметєв розгадав наміри двох полковників і переважаючими силами несподівано напав на невеличке військо Данила... Фактом залишається те, що в битві під Києвом корпус Д. Виговського зазнав поразки, а сам командир потрапив у полон. Після допиту з тортурами росіяни привезли його до Москви (цар вимагав, щоб схопили також гетьмана І. Виговського разом із усією сім'єю, а також видав Указ, згідно з яким, нікого, хто мав прізвище Виговський, не можна було приймати ні до українського війська, ні на державну службу) і там стратили.

Нічого не вдієш. 1659 рік узагалі виявився трагічним для Виговських та їх однодумців. Саме цього року загинув Ю. Немирич, потрапив у полон до росіян І. Нечай. Облишивши гетьманство, мусив утікати разом з родиною до Польщі сам Іван Виговський; полягло в боях чимало відомих полковників та державних діячів.

Громадянська війна, підсилювана з одного боку росіянами, а з другого поляками й татарами, поступово перетворювала нашу землю на те, що згодом дістало назву Великої Руїни...