Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 2: Історичні есе

Якщо Григорія Лантуха силоміць перейменували на "російськомовного" Федорова, то Пилип Федорів був Федоровим од віку свого, тож прошу не плутати. Може, саме схожість двох прізвищ і підказала комусь на Січі поміняти (1764 р.) кошового Федорова на кошового Федоріва. Хоч вважатимемо, що цього разу козаки керувалися не власним гумором, а власним глуздом: річ у тім, що Пилип Федорів, цей, як називає його А. Кащенко, "видатний січовий дід", на той час уже здобув на Січі незаперечний авторитет.

Небагато залишалося тоді на Січі козаків, які б разом з Костем Гордієнком воювали проти росіян під Полтавою, та стали свідками зруйнування Січі 1709 року. Втім, Федорів був не лише свідком, а й захисником Січі од військ полковника Яковлева. І вирвався з їхніх рук живим тільки тому, що кинувсь у річку, переплив її та заховавсь у плавнях.

Одне слово, Пилип Федорів віддавна мав справу з росіянами, знав, чим закінчуються союзницькі відносини з ними, і настроєний був рішуче. Та й запорожці, схоже, знали, кого обирати, бо ж ішлося до ще одного збройного конфлікту з росіянами. Узявши булаву, Пилип Федорів не став панькатися ні з росіянами, ні з іншими поселенцями, що осідали по запорозьких землях. Спорядив загін козаків із наказом: проінспектувати козацькі землі, і всіх, хто оселився на них не за козацьким правом, вигнати за межі землі Запорозької. І козаки об'їхали всі території. І сотні сімей поселенців повиганяли. А щоб витримати можливий натиск російських військ, кошовий послав делегацію до кримського хана і заручився його підтримкою.

Тут одразу слід пояснити, що козаки не тому ворогували з переселенцями, що ті запосідали їхні землі. Сотні років сюди приходили чужинці, і козаки гостинно приймали всіх, хто потребував їхнього захисту. Але тепер запорожці бачили, що масове переселення іноземців на українській землі було засобом русифікації України, її колонізації; що таким чином російський уряд намагався ліквідувати козацтво, протиставляючи йому загони найманців; позбавити козаків права на рідну землю, давши їй тисячі й тисячі нових господарів, - ось що викликало ненависть козаків і до росіян, і до поселенців.

До речі, зауважу, що козацькі рейдові загони, які з наказу Пилипа Федорова повернули під юрисдикцію Січі величезні території від Дніпра до гирла Кальміусу, виганяли тільки тих поселенців, що відверто відмовлялися визнавати зверхність Запорізької Січі. А ті слободи, мешканці яких приймали козацьке підданство, жили собі й далі своїм життям.

Майже два роки був Пилип Федорів отаманом, і два роки січовики відновлювали давні права свої, права України на її одвічні землі. У Росії його дії викликали шалений гнів. Від погроз уряд перейшов до формування війська, яке мало остаточно приборкати свавільних "маларассєйцев". Крім того, серед козацької старшини з'явилася російська агентура, яка воліла краще позбутися Федорова, помиритися з росіянами, а не обстоювати прав Січі, і в такий спосіб зберегти свої посади та володіння.

Відчуваючи, що подальші його дії здатні розколоти запорізьке козацтво на два табори, та не бажаючи провокувати російські війська до нападу на Січ, Пилип Федорів довладарював до кінця року, а як настав час обирати нового кошового, попросив товариство вдруге булавою його не вшановувати. Погодьтеся, що це було зроблено з гідністю.

Не сприяв дальшому козакуванню і досить похилий вік кошового. Він попрощавсь із Січчю і подався до козацького монастиря, Самарської пущі, де й постригся в ченці. Коли саме помер Пилип Федорів, славний лицар козацький, який, замість шаблі, взяв до рук молитовника, - невідомо.