Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 2: Історичні есе

Як уже мовилося, Іван Гонта (р. н. невід. - помер 1768) був одним з керівників повстання, що увійшло в історію під назвою Гайдамаччина, або Коліївщина. Відомо що, Гонта ніколи не був січовим козаком. Йому, селянському синові, з села Росошки, яке належало Потоцьким, доля всміхнулась інакше: завела до козаків надвірної міліції (надвірного козацтва) магната Ф. Потоцького. Оскільки він показав себе козарлюгою справним і хоробрим, а понад те й шляхетські манери опанував, то незабаром дослужився до сотника. А відтак став заможним, дістав собі на власність двоє сіл. Кажуть, що поляки його поважали і цілком йому довіряли. Основні відомості про Гонгу дійшли до нас у спогадах його знайомої шляхтянки Вероніки Кребс та її брата Павла Младановича. Вероніка у своїх записках згадувала: "Гонта був вродливий, статний чоловік, він не лише говорив, але й чудово писав по-польськи, а виховання його було таким, що й тепер (тобто на початку XIX ст. - Б.С.) його можна було вважати шляхтичем*.

Можливо, Гонта так і посивів би в чині сотника, може, заволодів би ще двома селами, але тут сталося повстання під проводом Залізняка. Немає жодних підтверджень, щоб Гонта і Залізняк колись зустрічалися або вели таємні переговори через посередників. Та коли гайдамаки на чолі з гетьманом Залізняком наблизилися до Умані, сотник Гонта раптом спитав себе: "Кого, власне, я збираюся зі своїми козаками-українцями захищати? Польського магната Потоцького? А від кого? Від українських повстанців? Ким же я після цього постану в очах своїх земляків?" Цікаво, що на той час він уже був досить заможним: у володінні його перебувало два села - його рідні Росошки та Орадівка, річний прибуток від яких становив 20 тисяч злотих. Крім того, Потоцький вивів Його з підпорядкування полковників уманської міліції та підпорядкував особисто губернаторові. Як на сотника він займав виняткове становище.

Коли він зголосився перестріти своїм загоном гайдамаків на підступах до міста, поляки сприйняли це за належне. Сотник - чоловік дуже хоробрий, тож справді було б добре, якби він трохи поскуб гайдамацькі лави ще до того, як вони підуть на штурм. Згодом поляки дуже шкодували, що довірились йому, казали, що в такій справі, як придушення повстання, можна покладатися навіть на сатану, тільки не на українця.

Але тим з поляків, що були в Умані, навіть для прокльонів часу не зосталося. З допомогою козаків Ґонти, гайдамаки мало не вмить захопили місто й цитадель, у якій переховувалися найзаможніші з польської шляхти. Усі вони пішли під ніж. Гонта брав особисту участь у руйнуванні всіх костьолів та єзуїтських шкіл, що стільки років насаджували в українському місті католицизм, єзуїтство та ідеї цілковитого сполячення.

Сподіваючись на перемогу, Залізняк мав намір завести на всьому Правобережжі козацький лад. Тож, як і годиться гетьманові України, почав призначати своїх полковників. Одним з перших він назвав Ґонту - полковником уманським. Одначе полковникування, як і святкування перемоги в битві за Умань, тривали недовго. Підійшов корпус російських військ. У штабі повстанців зраділи: мали росіян за союзників. І запросини російського генерала на бенкет Гонта сприйняв як належне: де ж бо краще знайти спільну мову, як не за келихом горілки?

Ну а чим цей "безплатний сніданок" - (застілля почалося зранку) закінчився для Ґонти, Залізняка та кількох сотень їхніх товаришів, ми вже знаємо.

На відміну від Залізняка - і собі на лихо - Гонта не був запорозьким козаком і не походив з Лівобережжя, тож генерал Кречетников полякам його видав. Можна уявити собі, з якою втіхою ті прийняли від росіян цей "подарунок". Вирок суду був таким, що страта мала тривати цілих 14 діб. Тобто, кат спочатку мав здерти Ґонті шкіру зі спини, далі - повідрубувати по шматочку кінцівки... За свідченнями очевидців, усі ці муки Гонта терпів з надзвичайною мужністю, вражаючи навіть катів. Може, саме з поваги до його мужності, на третю добу йому відтяли голову. Що дуже засмутило суддів: усе ж таки хотілося, щоб катування тривало два тижні. Сталося це в селі Сербах поблизу Могилева-Подільського на Вінниччині. Гонта загинув, але навіки зоставив по собі пам'ять у народних піснях та думах. А ще - легенди про небувалу мужність, з якою він зустрів катування і смерть. „Лани теє зрозуміли, згоду учинили: Підкинувшись під Умань, Ґонту ізловили. Вони ж його насамперед барзо привітали, Через сім день з нього кожу по пояс здирали".