Історія нових незалежних держав: Навчальний посібник

Другий період у взаємовідносинах між республіками і центральною владою, а отже, в її національній політиці почався з кінця 1920-х і тривав до середини 1930-х років. На той час права союзних органів влади значно розширилися і посилилася централізація союзної держави. Москва забирала у республік усі їх суверенні права. Вона періодично була змушена здійснювати політичне "перезавоювання" периферії, оскільки мало місце посилення "місцевого націоналізму". З 1929 р. почалися "чистки", тобто арешти, ув'язнення, розстріли, спрямовані насамперед проти національних кадрів.

Особливо сильні удари наносилися по Україні, адже відступництво цієї республіки могло знищити увесь Союз. На Україну був відряджений Петро Постишев зі спеціальним завданням — "боляче стукнути кого слід взірець та на повчання іншим". Головним його об'єктом став нарком освіти, відомий український більшовик Микола Скрипник, палкий прихильник українізації. У 1928 р. саме він запровадив новий український правопис. Через п'ять років його звинуватили, зокрема, у тому, що він прагнув відірвати українську мову від російської і продати її польській, німецький та іншим західним мовам. 7 липня 1933 р. М. Скрипник покінчив життя самогубством. Через півроку Й. Сталін особисто заявив про "гріхопадіння М. Скрипника".

У Таджикистані з партії виключили голову Раднаркому М. Ходжибаєва, голову Центрального Виконавчого Комітету Н. Максума та інших керівників. "Чистилося" керівництво Білорусії, Киргизії та інших республік. Резолюція ЦК ВКП(б) "Про ліквідацію літературних течій, груп та об'єднань" від 1932 р. остаточно поставила національну культуру під пряме керівництво Москви.

Важливо було зруйнувати звичний соціальний устрій і водночас виключити потенційний опір. Особливе значення у цьому мала примусова колективізація сільського населення — головного носія народних звичаїв, традицій, культури, своєрідності народного духу. Особливо постраждало неросійське населення, яке понесло ще більші жертви, ніж селяни російські. У південних районах Середньої Азії Москва проти волі місцевого населення насаджувала розширення виробництва бавовнику монокультури. У кочівників процес колективізації був пов'язаний із тим, що їм силою нав'язували осілий спосіб життя і руйнували традиційні кланові структури. Населення бралося до зброї, масово тікало до Китаю і забивало свою худобу, що призводило до голоду. Особливо великими були втрати казахів: вони сягали третини чисельності місцевого населення. В Україні, а також в етнічно змішаних областях на північ від Кавказу, у Нижньому Поволжі насильницька колективізація і реквізиція врожаїв спричинили страшні голодомори. До того дуже жорстоко "ліквідовували куркульство як клас", що виявлялося у розоренні, позбавленні власності та депортації заможних селян і тих, хто опирався колективізації.