Історія нових незалежних держав: Навчальний посібник

У лютому 1998 р. під тиском опонентів Л. Тер-Петросян, не добувши свій термін, був змушений піти у відставку. На дотермінових президентських виборах у березні 1998 р. переміг прем'єр-міністр Р. Кочарян. Йому вдалося перемогти головного суперника — колишнього керівника Комуністичної партії Карена Демірчяна, який створив пізніше нову Народну партію. Справа в тому, що навіть за умов масового зубожіння населення комуністи були популярними через відверто проросійську орієнтацію. У багатьох вірменів комуністичне минуле асоціюється із "багнетами Червоної Армії", за допомогою яких у країні у 1920 р. насильно встановили Радянську владу. Уряд очолив колишній міністр економіки Армен Дарбінян.

Проте політичне становище залишалося складним. У право-центристському таборі посилювалася боротьба. Екс-прем'єр Г. Багратян, предрікаючи швидке падіння тодішньої влади, звинуватив її у "крадіжці у народу незліченних багатств", стверджуючи, що країна загрузла у корупції, неосвіченості та демагогії. В ній зростала кримінальна небезпека: в результаті замахів у 1998—1999 рр. загинули генеральний прокурор, заступники міністрів оборони і внутрішніх справ, командуючий спеціальними поліцейськими силами.

На виборах 30 травня 1999 р. переміг блок "Єдність", заснований Республіканською партією. Лідери блоку — Вазген Саркісян (колишній міністр оборони) був призначений прем'єр-міністром, а К. Демірчян — головою парламенту. Однак 27 жовтня 1999 р. група озброєних націоналістів на чолі з Н. Унаня-ном увірвалася до будинку Національних зборів. Нападники вбили голову уряду В. Саркісяна і голову парламенту К. Демірчяна, одного міністра і п'ять депутатів, інших узяли у заручники. Наступного дня екстремісти здалися. Парламентська більшість обрала новим прем'єром брата загиблого голови уряду Арама Саркісяна. Проте після гострої боротьби за владу між президентом Р. Кочаряном і кабінетом міністрів, у травні 2000 р. А. Саркісяна замінив Андранік Маркарян, якому довіряв глава держави.

15 лютого 2001 р. у Єревані розпочався суд над терористами, які у жовтні 1999 р. здійснили напад на парламент. Процес тривав до 2 грудня 2003 р., коли нападникам винесли вирок: довічне ув'язнення. Смертної кари злочинці уникли через те, що Вірменія взяла перед Радою Європи відповідні зобов'язання. У заключному слові підсудні не каялися, а заявили, що бажали своєю акцією змусити прем'єр-міністра піти у відставку і таким чином врятувати країну від розвалу.

У травні 2002 р. відбулася масова демонстрація в Єревані, яка пройшла під гаслом відставки президента Р. Кочаряна. Опозиція погрожувала президентові імпічментом.