Історія нових незалежних держав: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2010 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 487

УЗБЕКИСТАН

Нині Узбекистан — одна з найбільш стабільних і відносно благополучних держав Центральної Азії. Однак ціна стабільності і благополуччя — значно нижчий рівень розвитку демократичних начал у суспільстві не тільки порівняно з європейськими новими незалежними державами, а навіть з іншими молодими державами Центральної Азії, за винятком Туркменістану.

За радянських часів Узбекистан був включений до міжреспубліканського поділу праці, а його економіка — до сфери науково-технічного прогресу. Досить швидко тут сформувалися потужні галузі промисловості й сільського господарства, великі сучасні підприємства зі складною технікою і технологією, а також сировинною та енергетичною базами. Тут створили мережі автомобільних і залізничних шляхів, лінії електропередач, систему інформаційного обслуговування, тобто ту інфраструктуру, котра вирізняє розвинуті індустріальні країни і яка набагато випереджала чимало країн Сходу, що розвивалися. На момент здобуття незалежності за виробництвом валового внутрішнього продукту на душу населення Узбекистан суттєво випереджав таких своїх сусідів, як Індію, Пакистан, наближаючись до рівня Туреччини.

Проте серед радянських республік він не був найрозвиненішим, а навпаки, його вважали досить слабким. Напередодні проголошення незалежності на експортні операції спрямували 38,5 % обсягу зовнішньої торгівлі, а на імпорт — 61,5 %. Виробляючи у 1990 р. 3,2 % національного прибутку СРСР, Узбекистан мав 53-відсотковий рівень прибутків на душу населення стосовно загальносоюзного. В загальносоюзній економіці республіка спеціалізувалася головним чином на вирощуванні бавовнику. Під цю культуру відводилася переважна більшість земель, що спричиняло продовольчу, насамперед зернову, залежність Узбекистану від більш розвинених республік Союзу.

Аграрне перенаселення разом із високими темпами природного збільшення людності (3 % на рік), низьким технологічним рівнем сільськогосподарського виробництва і розвитку соціальної інфраструктури на селі приховували потенціальну соціальну напруженість і політичну нестабільність. У республіці була низка складних проблем, насамперед проблема нової національної ідентичності, оскільки "радянська" все більше і більше слабшала.

Перший не комуністичний народний рух організувався у 1989 р., він виступав за зміну системи вирощування бавовнику, а також запровадження узбецької мови як офіційної. Проте до виборів прихильників цього руху не допустили.