Соціологія: пер. с англ.

Діана Воґен проаналізувала взаємини між партнерами під час наростання між ними відчуженості, уособлення, що закінчується розлученням (Vaughan, 1986). Вона опитала понад сотню людей, які нещодавно формально або неформально розлучилися (здебільшого представників середнього класу), щоб накреслити схему переходу від "життя разом" до "життя нарізно". Поняття розпад подружжя вказує на розрив тривалого інтимного зв'язку. Діана Воґен з'ясувала, у що в багатьох випадках перед фізичним розлученням відбувалося соціальне уособлення, коли один з партнерів знаходить собі якесь нове заняття в житті, ставлячи перед собою нову мету й заводячи собі нових друзів у контекстах, де другий партнер був відсутній. Це, як правило, означало, що в першого з'являлися таємниці від другого, а надто, звичайно, в тих випадках, коли він (або вона) заводили собі коханку чи коханця.

Як показують дослідження Воґен, розпад подружжя спочатку часто буває неумисним. Один індивід, якого вона називає ініціатор, стає менш задоволеним своїми взаєминами з другим і створює "територію", що лежить поза сферою спільного життя та діяльності подружжя. Протягом якогось часу перед цим ініціатор міг удаватися до марних спроб змінити партнера, спонукати його або її поводитися в більш прийнятний спосіб, розвинути спільні інтереси і таке інше. В якийсь момент ініціатор відчуває, що всі його спроби зазнали невдачі й що взаємини зіпсувалися безнадійно. Від того моменту він або вона починає доскіпливо дошукуватися, в чому саме полягають вади стосунків або партнера. Воґен висунула припущення, що тут ідеться про процес, протилежний процесові "закохування" на початку цих самих взаємин, коли індивід концентрував свою увагу на привабливих якостях другого, нехтуючи ті, які могли б здатися йому менш прийнятними.

Ініціатори, що всерйоз обмірковують можливість розриву, як правило, довго й нудно обговорюють свої проблеми в розмовах з іншими людьми, "зіставляючи погляди". Роблячи так, вони зважують втрати та вигоди від розлучення. Чи зможу я вижити сам-один (сама-одна)? Як поставляться до цього друзі й батьки? Чи страждатимуть діти? Чи буду я фінансово платоспроможний (платоспроможна)? Обміркувавши ці та інші проблеми, дехто вдається до нових спроб налагодити стосунки. Для тих, хто твердо вирішив не відступати, такі розмови та розпитування допомагають подолати страх перед розривом, зміцнюють їхню впевненість у тому, що вони на правильному шляху. Більшість ініціаторів переконують себе в тому, що відповідальність за власний саморозвиток має пріоритет над обов'язком щодо іншого.

Звичайно ж, розпад подружжя не завжди відбувається з ініціативи тільки одного індивіда. Другий партнер також може вирішити, що врятувати стосунки не вдасться. В деяких ситуаціях відбувається різка зміна ролей. Особа, яка раніше хотіла врятувати стосунки, сповнюється рішучості порвати їх, тоді як перший ініціатор бажає їх про-