Соціологія: навчальному посібнику

Теорію, викладену у праці Г. Гарфінкеля "Дослідження з етнометодології", називають викликом традиційній соціології. її вихід друком у 1967 р. об'єднав багатьох дослідників феноменологічної орієнтації у новий науковий напрям і водночас започаткував численні дискусії.

Термін "етнометодологія", запропонований Г. Гарфінкелем, не відбиває програмного змісту цього напряму. Етнометодологія не має безпосереднього відношення до етнографії і не є методологією соціологічного дослідження. Джонатан Тьорнер так розшифровує цей термін: ethno — народ, або люди; metod — методи, які використовують при.., logy — дослідження. М. Бекк-Віклунд визначає поняття "етнометодологія" так: "учення про те, як діють народи, коли живуть своїм власним соціальним життям, набувають і використовують знання про світ". Сам Г. Гарфінкель вживав назву своєї дисципліни скоріше як таємний пароль для розпізнавання "своїх" і як розділювальну межу між традиційно-соціологічним і етнометодологічним підходами.

Г. Гарфінкель починає виклад основ своєї теорії з утвердження рівноправності всіх соціальних подій та дій як предметів дослідження: "Етнометодологічні дослідження намагаються трактувати практичні дії, практичні обставини і практичне соціологічне мислення як теми емпіричного дослідження і, приділяючи звичайним діям повсякденного життя увагу, яка приділяється звичайно екстраординарним подіям, прагнуть пізнати їх як феномени, що самі собою заслуговують вивчення".

Повсякденні практичні дії людей та їхнє практичне мислення є тією сферою явищ, на якій зосереджується дослідницький інтерес етнометодолога. Ця феноменальна сфера настільки широка й різноманітна, що до неї можна віднести і рукостискання, і стояння у черзі, і перехід жвавого перехрестя в годину "пік", і дослідження соціолога-аналітика, і розмову з товаришем, і доведення теореми тощо.

Етнометодолог звертається до щоденного життя, прагнучи виявити його систематичний раціональний характер, тобто ті властивості, які беруть на віру, не аналізують, "бачать, але не помічають", і які є "морально примусовими". Ці відомі кожному природні властивості повсякденного життя, а також засади практичної дії Г. Гарфінкель називає "фоновими очікуваннями" ("background expectancies", "common background"). Члени суспільства використовують фонові очікування (типізації, буденні типи, мовою А. Шюца) як схему сприйняття й інтерпретації світу. Це дає змогу впізнавати та розуміти актуальні явища як прояви знайомих (типових) ситуацій. У кожній конкретній ситуації взаємодії людям потрібно дійти згоди щодо фонових очікувань — імпліцитних правил, які маються на увазі, організовують і упорядковують ситуацію, з'ясовують сенс власної діяльності індивіда, дій інших і самого світу в цілому. Ці загальновідомі правила не усвідомлюються, а тільки маються на увазі, їх не можна безпосередньо спостерігати. Правила дуже важко розпізнати, сформулювати, оскільки люди рідко усвідомлюють їх, проте вони впорядковані й раціональні.

Етнометодологія зосереджує увагу не на змісті та сутності правил, а на методах, які використовуються для побудови, підтримання і перетворення соціального світу, що здається упорядкованим, тимчасом як більшість традиційних теорій зосереджуються на вивченні "правил": норм, цінностей, визначень ситуацій та інших обставин взаємодії, встановлених діючими особами. Вивчаючи буденну діяльність людей, етнометодолог цікавиться спільними ординарними методами, якими послуговуються люди для оптимізації взаємодії у повсякденному житті. Вони реальні, природні, знайомі та буденні, піддаються безпосередньому спостереженню і є основною складовою людських дій, ніколи не бувають однаковими, оскільки залежать від обставин взаємодії.

За допомогою методів люди створюють чи руйнують спільні правила взаємодії, переконуючи одне одного, що поточні обставини мають упорядковану і зрозумілу структуру. У кожній ситуації фонові очікування досить своєрідні та непридатні за інших обставин, а тому люди в кожній новій ситуації змушені використовувати методи пошуку згоди щодо імпліцитних правил створення належного порядку. Через методи, що становлять повсякденні дії людей, відбувається пошук загальноприйнятих правил мислення, які роблять поведінку "пояснюваною", "описовою" ("ассоипіаЬІе") для індивідів. За допомогою методів інтерпретується і ситуація, і поведінка учасників взаємодії. Етнометодо-логія сприймає соціальний світ як світ перехресних, суперечливих або подібних інтерпретацій. Основна увага приділяється безперервному процесові створення і руйнування соціального порядку, а також специфічним методам, які люди використовують для цього.

Отже, предметом етнометодології є методи, взяті на віру правила, що їх люди використовують, описуючи власну діяльність та діяльність інших. Це методи інтерпретацій; приховані, неусві-домлювані, нерефлексовані механізми соціальної комунікації між людьми.

Правила, або фонові очікування, є імпліцитними. Учасники взаємодії стикаються з труднощами, прагнучи сформулювати їх. Коли людину запитують про них, вона або взагалі не може нічого відповісти, або не в змозі чітко розповісти, з чого складаються такі очікування. Щоб звернути на них увагу, учасник має абстрагуватися від "життя як завжди", від звичного характеру буденних ситуацій. Повсякденні сцени потрібно перетворити на проблематичні, тоді передумови щоденної діяльності, яких "бачать, але не помічають", стануть очевидними. З метою "допомогти ледачій уяві" теоретика Г. Гарфінкель вирішив провести експерименти, які "викликають роздуми, що ведуть до відкриття дивовижних явищ у нашому нав'язливо знайомому світі". Мета переважної більшості загальної програми експериментів — виявити і розкрити загальноприйняті фонові очікування, які мають на увазі і якими керуються учасники у ситуації взаємодії, виявити і розкрити їх через зруйнування структури цієї ситуації. Завданням етнометодологічного дослідження є проникнення у природні соціальні обставини, за яких дослідник може спостерігати спроби людей утверджувати, створювати, підтримувати або змінювати правила видимої згоди щодо структури "реального світу". У ситуації включеного спостереження соціолог, зайнявши позицію стороннього спостерігача, повинен сприймати буденну поведінку як "антропологічно чужу".