Соціальна робота: Теорія і практика

У науковій літературі соціальна освіта і навчання як технологія соціальної роботи розглядаються з погляду соціальної освіти — підготовки спеціалістів для соціальної сфери і особливого підходу до організації і реалізації соціальної роботи.

Освіта у широкому значенні слова — основа всебічного, гармонійного, інтелектуального, духовного, естетичного розвитку людини.

Соціальна освіта реалізується шляхом проведення соціального діалогу, який відображається в усіх формах міжсуб'єктних взаємовідносин і взаємодій, як у неприхованій, так і в прихованій формах. Визначають діалог громадянського суспільства і держави під час проведення референдумів і голосувань, діяльності суспільних рухів, які впливають на державну політику, і впливу держави на громадянське суспільство. Вважається, що міра цивілізованості країни визначається тим, наскільки соціальний діалог між громадянським суспільством і державою є відкритим, неприхованим і рівноправним.

Соціальний діалог ведеться між усіма суб'єктами суспільних відносин — спеціальними групами, політичними партіями і рухами, громадськими, національними, релігійними та іншими організаціями і прошарками суспільства. Він реалізується й у формі взаємодії індивіда і суспільства, індивіда і держави однаково, як і соціальної групи і суспільства, соціальної групи і держави.

Головне завдання соціальної освіти — сформувати людину, яка може бути суб'єктом соціального діалогу, що постійно здійснюється і не завжди у конструктивних і рівноправних формах. Це діалог:

— між громадянським суспільством і державою;

— індивідом і суспільством, соціальною групою;

— різними соціальними прошарками, суспільними і державними організаціями, політичними та іншими силами.

Сутність соціальної освіти та її архітектоніка (конструктивне наповнення) представлені усвідомленням ролі особистості в соціально-історичних процесах. Традиційно таке розуміння зводилося до ролі видатної особистості й народних мас і мало торкалося усвідомлення того, хто має бути реальним суб'єктом соціальної динаміки. Архітектоніку соціальної освіти коротко представляють переліком ролей суб'єкта соціальної освіти у соціальному діалозі: соціальний менеджер, архітектор, спеціаліст у сфері Public Relations, терапевт, соціальний комунікатор, посередник, консультант, медіатор, маркетолог, експериментатор, радник, аналітик, спеціаліст у сфері соціального проектування, соціальний технолог. На цьому рівні соціальної роботи соціальний працівник є політиком у сфері соціального захисту населення.

На мікро- і мезорівнях соціальної роботи соціальне навчання розуміється як процес навчання і научіння особистості соціальним умінням і навичкам з метою оволодіння життєвою компетенцією, самостійністю, незалежністю, самореалізацією себе у різних видах соціального життя. Теорія соціального научім ня спирається на підходи гуманістичної, біхевіористичної і когнітивної психології.

Згідно з когнітивною психологією Дж. Келлі, людині необхідно допомогти навчитися конструювати власну реальність. Келлі описує конструкти у вигляді паттернів і шаблонів, які людина створює, а потім намагається накласти їх на світ і підігнати під нього. Конструкти — це способи організації людьми свого досвіду відповідно до правила подібного й відмінного. Потреби, мотивації, емоції і навчання — все це аспекти конструкційного процесу. Теорія особистісних конструктів сформульована в 12 стислих твердженнях, які складаються з фундаментального постулату і 11 наслідків, які е частково похідними від постулату, частково його уточнюють.

А. Бандура вважає, що людина може навчитися, не докладаючи особливих зусиль. Він називає цей процес научінням шляхом спостереження і відрізняє його від научіння шляхом ігрової діяльності. Для того, щоб навчитися шляхом спостереження, люди повинні звернути увагу на взірець, який мають наслідувати; організовувати і зберігати свої спостереження; робити спроби виконувати нові для себе дії; володіти причиною, повторювати поведінку модуля. Научіння шляхом ігрової діяльності має місце, коли люди зустрічаються з наслідками своєї діяльності. Ці наслідки можуть повідомляти клієнтам інформацію, викликати мотив подальшої поведінки чи підкріплюватися сьогоднішніми вчинками. Підходи теорії соціального научіння використовуються в соціальній роботі при проведенні тренінгів із формування соціальних умінь, завдяки ігровій соціальній роботі, спостереженню за позитивною поведінкою, її імітації і моделюванні.

В основі гуманістичної психології К. Роджерса — недирективне навчання. Учіння, з погляду К. Роджерса, — це не тільки просте накопичення фактів. Воно змінює поведінку людини в сучасному житті й майбутньому, її взаємовідносини та особистість. Це научіння, яке становить не просто прирощення знань. Воно передбачає глибоке проникнення в існування. К. Роджерс визначає п'ять умов успішності научіння під час терапії: невпевнене та амбівалентне бажання узнати чи змінити себе; відповідність почуттів і поведінки терапіста стану клієнта (конгруентність); безумовне позитивне ставлення до клієнта; емпатійне розуміння; сприйняття клієнтом терапіста. Вчений висловлював думку, що ніхто нікого нічому не може навчити. Мислення розпочинається на узбіччі дороги. Коли людина досягає узбіччя і не знає, який напрямок обрати, щоб потрапити у необхідне місце, вона починає аналізувати ситуацію. На думку К. Роджерса, мислення розпочинається саме в той момент. Вчений зробив висновок, що недирективне навчання сприяє тому, що людина починає по-іншому дивитися на себе; більш повно сприймає себе і свої почуття; більше довіряє собі, може управляти собою; стає більш схожою на того, на кого орієнтується; стає гнучкішою; ставить перед собою реальні цілі; поведінка стає більш продуманою; відмовляється від шкідливих звичок; починає краще сприймати інших; в людині відбуваються внутрішні зміни; це зміни основних рис у кращий бік.