Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Іван Якович Франко (1856-1916) у працях "Що таке прогрес?", "Роздуми про еволюцію в історії людства" він намагався простежити розвиток від живої природи, від простих частинок живої матерії до людини. Ідею розвитку він поширював і на суспільство, де один суспільний лад змінюється іншим, більш прогресивним. Франко визнавав об'єктивну закономірність суспільного розвитку. Історія, писав він, "має свої закони, по яких котиться вічно і неоглядне". Він засуджував суб'єктивно-ідеалістичні, волюнтаристичні погляди на історію суспільства як наслідок діяльності видатних осіб, вважаючи, що "великі королі, полководці і завойовники не тільки не "робили" і не "роблять" історію, а навпаки, історія породила їх самих".

Творцями історії Франко називав трударів. Викладаючи своє розуміння розвитку людського суспільства, Франко бере за основу "загальні закони еволюції в органічній природі".

Франко вважав, що у суспільстві боротьба за існування відбувається у двох формах — "одиничній" і "дружній", як наслідок здруження "одиниць" і "спільності праці".

В умовах соціального і національного гноблення населення України Франко спрямовує свою діяльність на підвищення національної самосвідомості народу. Він хотів бачити Україну серед розвинених висококультурних націй Європи.

Слід відзначити, що, приділяючи велику увагу національному питанню у розвитку суспільства, Франко ніколи не протиставляв українську націю іншим, у його творчості й натяку немає на якусь її "винятковість" або "місію".

Моральним ідеалом для Франка є всебічно вихована особистість, її повна свобода. Заперечуючи "всяку владу людини над людиною", він стверджує природне прагнення людини до добра. Гуманізм і солідарність, на його думку, характеризують моральний прогрес.

Як публіцистичні, так і художні твори Франка просякнуті атеїзмом. У церковниках він вбачав розповсюдників темряви та неуцтва, душителів науки і культури. У статті "Католичний панславізм" він називає католицизм заклятим ворогом слов'янства. Він доводить, що релігія виникла на певному етапі суспільного розвитку, коли люди повністю залежали від стихійних сил природи.