Людина і світ: Підручник

Що таке самопізнання? Чим пізнання себе відрізняється від пізнання інших об'єктів? Як формується образ "Я". Які механізми самооцінки? Що таке "Я концепція"?

КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:

Ступені пізнання людиною світу, суб'єкт і об'єкт пізнавальної діяльності.

Цей параграф присвячений пізнанню особливого об'єкта - самого себе. Відомий російський поет Є. Євтушенко стверджує, що "людина - це знання, яке пізнає саме себе". По суті, усе життя людина займається самопізнанням, але не завжди усвідомлює те, що здійснює цей вид діяльності, Самопізнання, як стверджують учені, починається в дитинстві і закінчується нерідко з останнім подихом.

ЗНАЙОМИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ

Самопізнання починається із самодізнавання, відокремлення себе від зовнішнього світу. Учені думають, що таке відокремлення зустрічається вже в три - восьмимісячних дітей.

Цікаво, що в середньому до дворічного віку діти, які безпомилково впізнають інших, не пізнають себе на фотографіях" кінокадрах і навіть у дзеркалі. Відкриття свого відображення, відбитого в дзеркалі, викликає в дитини подив і захват.

Приблизно в два-три роки дитина вже активно і різноманітно діє з предметами, може подовгу маніпулювати ними сама, без участі дорослого. Але дорослий залишається основним джерелом знань про саму дитину: він дає їй ім'я, привчає відгукуватися на нього, реагувати на знайомі обличчя. Стаючи досить активною, дитина вимовляє знамениту фразу:

"Я сам..." Оволодіння особовими займенниками знаменує перехід до важливого етапу пізнання себе, людина вчиться словами позначати ознаки свого "Я", характеризувати себе. Але треба зауважити, що саме на основі відчуттів і сприйняття починає формуватися образ "Я". Цей образ у молодих людей складається насамперед із уявлення про власну зовнішність.

Кожна людина, яка дивиться в дзеркало, прагне побачити себе, свій образ" скорегувати його, змінити або "виправити" ерою зовнішність. Це початок переходу від пасивного сприйняття себе до активного створення образу "Я" шлях до самовдосконалення, що зачіпає поки тільки зовнішність.

Строго говорячи, справжнього свого обличчя в дзеркалі людина практично не бачить, як не чує вона свого голосу (кожний з вас, хто чув запис свого голосу на магнітофоні, імовірно, дивувався дивному, незвичному звучанню).

Справа в тому, що, готуючись розглядати себе в дзеркалі, ми мимоволі приймаємо певну позу. У результаті в нас міняється вираз обличчя, губиться його безпосередність і невимушеність. Ми несвідомо формуємо свій образ "Я". Тому, зустрівши своє зображення, що ненавмисно відбилося в дзеркалі, ми буваємо здивовані незнайомими рисами. Такий випадок описаний в оповіданні А. Моравіа "Трельяж". Молодий адвокат, розглядаючи тільки що доставлене з магазина дзеркало, раптом побачив у ньому не звичного себе, а якогось власного двійника, до якого він відчув антипатію як до зовсім незнайомої людини. До почуття антипатії домішувалося ще і відчуття якоїсь відчуженості. Герой розповіді розглядав дзеркало як предмет, а не готувався до сприйняття в ньому власного вигляду. У результаті те, що він побачив, виявилося для нього несподіваним, дивним чином розбіжним зі звичним, видно, більш значним уявленням про себе.

Фотозображення також часто розходиться зі справжнім обличчям моделі, оскільки не передає жвавості мімік, характерних для персонажа у житті. При цьому спотворення зовнішності завжди помічає сам, хто дивиться на свою фотографію.

Відомий кінорежисер С. Ейзенштейн вважав, що в кожному обличчі закладена багатоликість і при цьому всі люди дволикі. У першому випадку він підкреслював рухливість і мінливість людського обличчя, а в другому - розходження між лівою і правою частинами цього обличчя. Якщо змонтувати портрети певної людини з одних правих чи лівих половинок обличчя однієї і тієї ж фотографії, вони будуть істотно відрізнятися одна від іншої. Так, "праві" обличчя (що складаються з правих половинок) виглядають старшими справжнього віку оригіналу. "Ліві" обличчя бувають менш визначеними, більш типовими, менше зберігають індивідуальність живого обличчя.

З цього досвіду випливає, що між справжнім і сприйманим зображенням існує розбіжність, причому з віком воно збільшується. Немає потреби говорити детально про те, що сприйняття дзеркального відображення міняється залежно від настрою того, хто дивиться в нього, від самопочуття й інших обставин.

Зовнішність людини не тільки значима для неї самої, вона здійснює вплив на сприйняття людини іншими людьми. Ви, ймовірно, звертали увагу на те, що одні люди незмінно викликають довірливе ставлення до себе навіть незнайомих людей, а до інших і знайомі намагаються звертатися рідше. Психологічні експерименти показують, що тим, хто має приємну зовнішність, люди схильні приписувати достоїнства, які навіть відсутні у них насправді.

Коли говорять: "У нього на обличчі написано", то мають на увазі певний зв'язок між виглядом і внутрішніми властивостями людини. Ще в стародавності починалися спроби створити типові характеристики властивостей людей, засновані на зовнішніх ознаках, особливостях статури, будови обличчя.