Більшість авторів стверджує, що соціальна нерівність була завжди. Справді, нерівність людей є емпіричним фактом. Люди розрізняються за своїми смаками, за кольором волосся, за доходом, знанням, фактичною чи формальною освітою, віком, фізичною силою, сексуальною потенцією, за професією, за тим, володіють вони нерухомістю, землею чи засобами виробництва, і за безліччю інших ознак. Але не всі ці відмінності соціально значущі. Про соціальну нерівність можна говорити тільки тоді, коли відмінності людей з якихось з перелічених (чи не згаданих у цьому переліку) параметрів людської нерівності закріплено інституціонально і це стало базисним принципом класифікації людей.
Як вважає антрополог К. Едер, для того, щоб мати можливість говорити про соціальну нерівність, треба попередньо здійснити дві пізнавальні операції. Перша полягає втому, щоб піддати соціальний світ вертикальній класифікації, а друга — у тому, щоб цей вертикально класифікований світ, що складається з поділених на класи індивідуумів, оголосити відхиленням від ідеалу рівності. Тільки тоді нерівність буде усвідомлена, стане предметом наукового і суспільного дискурсу. Можна навіть сказати, що тоді нерівність почне існувати.
Цей, на перший погляд, простий опис походження отримує своє підтвердження в аналізі простих (тих, що раніше називали примітивними) і традиційних суспільств. Вертикальна класифікаціям така універсальна і характерна практично для всіх культур. Але в різних культурах у різні історичні епохи вона використовується, пояснюється й інтерпретується по-різному.
У простих суспільствах соціально значущими є такі якості людей, як належність до певного роду, стать і вік, шо відповідно трансформуються в ієрархію родинних, вікових і статевих груп. Соціальні статуси мають аскриптивних характер. Аскриптивний (від англ. ascription- приписування) —термін, уведений Р. Лінтоном для позначення однієї з альтернатив соціальних орієнтацій, що складають опозицію приписування — досягнення (ascription — achievement). Про індивіда можна судити чи відповідно поводитися стосовно нього, орієнтуючись або на приписані йому якості (вік, стать, престиж, колір шкіри тощо), або на його реальну поведінку й успіхи (як представника професії, громадянина, платника податків). Ці поняття широко застосовуються для характеристики соціальних статусів, тобто як критерії стратифікації. При цьому передбачається, що соціальний статус особистості в розвинутих індустріальних суспільствах дедалі більше визначається її реальними успіхами (орієнтація на досягнення), ніж аскриптивними ознаками (приписування).
Едер приводить такий яскравий приклад. В одному австралійському племені чоловіки похилого віку мали право брати в дружини стільки дівчат, скільки вони могли собі дозволити. Щоб отримати привілейовану позицію в "системі розподілу жінок", молодим чоловікам доводилося чекати, поки вимруть старі. На практиці ця традиція призводила до того, що чоловіки досягали шлюбного віку в сорок років і пізніше. Тут належність до вікової групи була основою системи класоутворення. Зовнішній спостерігач (сучасний етнограф) міг би сказати, що така практика породжує соціальну нерівність між віковими класами. Слід зазначити, що самі представники племені не вбачали в цьому встановленні ніякої нерівності, а розглядали його просто як частину природного світового порядку.
Виникає запитання, чи справді в цьому випадку існує соціальна нерівність? Стверджувати, що в даному випадку взагалі немає нерівності, було б явно неправильно. Едер приходить до парадоксального висновку: тут існують соціальні класи людей, а отже, і об'єктивна нерівність. Однак вона оцінюється й інтерпретується не як соціальна нерівність, а як іманентний природі порядок. Інакше кажучи, незважаючи на наявність об'єктивної нерівності (у розглянутому випадку вікової) і соціальних класів, шо виникли на основі вертикальної класифікації, соціальна нерівність відсутня, оскільки вона не усвідомлена і не інтерпретована як така. Тому немає підстав для появи того, що в європейському інтелектуальному середовищі іменується дискурсом рівності. Таким чином, із двох згаданих вище когнітивних операцій зроблена перша, але не зроблена друга.
Звернімося до традиційного суспільства. Тут кількість ознак, що впливають на класоутворення, збільшується. Крім віку і статі, виникають класифікаційні лінії, засновані на поділі праці. Багато авторів думають, що й у "простих" суспільствах не тільки родинні, вікові. статеві відмінності відігравали роль критеріїв соціальної диференціації, але і відмінності, що випливають з поділу праці. Більш того ці відмінності розглядаються як основні і зумовлюючі соціальну еволюцію як наприклад, відмінність "збирачів, мисливців і хліборобів". Утім, існування землеробства як категорії поділу праці в простих суспільствах саме по собі сумнівне. Швидше за все, землеробство виникає при переході до традиційного типу суспільства. Крім того, зароджується станова структура, з'являються відмінності між селянами і ремісниками, між ремісниками і знаттю. Але і тут соціальна нерівність не є проблемою, тому що в цих суспільствах об'єктивна нерівність сприймається як частина божественного порядку. Принцип вертикальної класифікації інтерпретується як приватний прояв особливої теорії світового порядку, це теорія божественної ієрархії, яка у тому, що стосується соціальної сфери, втілилася в ієрархії станів і каст. Така (чи подібна) теорія характерна для всіх традиційних суспільств, де б вони не існували, зокрема вона яскраво виявлялася в європейському середньовіччі, коли на основі теорії загальної світової ієрархії будувалася і класифікація станів.
Найбільш виразні наслідки соціальної диференціації відзначаються в індійській кастовій системі, де нерівність, що об'єктивно виражалася, досягла максимуму можливого. Парадоксально, але ця нерівність не тільки не сприяла прагненню до соціальної рівності, але навіть утрудняла її. Саме теорія божественного походження нерівності не дозволяла "перевизначити ситуацію" — витлумачити кастову систему як вираження соціальної нерівності.
У сучасному суспільстві ситуація істотно відрізняється від тієї, яка характерна для простого і традиційного суспільств. Надзвичайно зростає кількість класифікаційних критеріїв. При цьому класифікації переплітаються, взаємодіють, утворюють складні структури (кластери). Але найголовніше — різноманітні об'єктивні нерівності не тільки усвідомлюються як такі, а й інтерпретуються з погляду ідеалу рівності. Тому вони сприймаються як факти соціальної нерівності й стають як предметом суспільного дискурсу, так і причиною багатьох класових та інших конфліктів.
На противагу колишнім теоріям божественної ієрархії чи природного порядку створюються численні теорії соціальної структури, класової чи прошаркової стратифікації, основу яких становлять ті ж, що й завжди, вертикальні класифікації. Але тут завдання дослідника доповнюються аналізом соціальної нерівності (те, що для вчених минулих часів — магів, шаманів, ченців просто не було темою) і шляхів її подолання.
Якщо скористатися сформульованою Едером ідеєю про дві когнітивні операції, необхідні для формування дискурсу нерівності, то можна сказати, що в сучасному суспільстві здійснена друга з них: вертикально класифікований (ще в простих і традиційних суспільствах) світ, що складається з класів, був оголошений відхиленням від ідеалу рівності, тобто відбулося кардинальне перевизначення ситуації соціального.
