Соціологія : Навч. посіб.

У межах соціальної структури відбувається постійне переміщення як індивідів, так і груп — з однієї страти в іншу, а також і в межах тієї самої страти. Соціальна мобільність виявляється під час руху індивідів та груп від одного соціального статусу до іншого. У соціології розрізняють:

вертикальну соціальну мобільність — переміщення з однієї страти в іншу. Розрізняють висхідну соціальну мобільність (наприклад, доцент став професором чи завідувачем кафедри) і низхідну (доцент став таксистом чи сміттярем);

горизонтальну соціальну мобільність — перехід із однієї соціальної групи в іншу, але в межах однієї страти (наприклад, перехід з однієї сім'ї в іншу, таку саму за своїм соціальним статусом, або переїзд з одного місця проживання в інше без зміни свого соціального статусу, як-от: доцент Львівського університету стає доцентом Дніпропетровського університету).

Також розрізняють індивідуальну соціальну мобільність і групову (групова, як правило, є наслідком серйозних соціальних зрушень, таких як революції чи економічні перетворення, іноземні інтервенції або зміни політичних режимів та ін.). Прикладом групової соціальної мобільності може бути падіння соціального статусу професійної групи вчителів, які свого часу

посідали дуже високі позиції в нашому суспільстві, або зниження статусу політичної партії, яка через поразку на виборах чи внаслідок революції втратила реальну владу. Згідно з образним висловлюванням Сорокіна, випадок низхідної індивідуальної соціальної мобільності нагадує падіння людини з корабля; а групової — корабель, що затонув із усіма людьми, які були на борту.

У суспільстві, яке розвивається стабільно, без потрясінь, переважають не групові, а індивідуальні переміщення по вертикалі, тобто піднімаються і опускаються сходинами соціальної ієрархії не політичні, професійні, станові чи етнічні групи, а окремі індивіди. У сучасному суспільстві індивідуальна мобільність є дуже високою. Процеси індустріалізації, відтак — скорочення частки некваліфікованих робітників, зростання потреби у службовцях менеджерах, бізнесменах, спонукали людей змінювати свій соціальний статус. Однак навіть у найбільш традиційному суспільстві не існувало непереборних бар'єрів між стратами.

Пітірім Сорокін описав своєрідні канали вертикальної мобільності, які функціонують у кожному суспільстві, яким би закритим воно не було. Він вважав, що між стратами завжди існують своєрідні "ліфти", якими індивіди їдуть нагору-вниз, такі, наприклад, як:

Армія.

Пітірім Сорокін дослідив, що із 92 римських імператорів 36 досягли цього, починаючи із нижчих чинів, із 66 візантійських імператорів - 12. Кромвель, Вашингтон, Будьоннии — приклади видатного соціального авансу завдяки військовій кар'єрі.

Церква.

Пітірім Сорокін вивчивши біографії 144 римських пап, виявив, що 28 із них вийшли з низів, а 27 - із середніх прошарків. Папа Григорій VII був сином столяра, а Геббон, архієпископ Рейнський, в минулому був рабом. Разом з тим, церква була серйозним каналом низхідної мобільності: єретики, язичники, вороги церкви , серед яких були і володарі і знать, - стали банкрутами й були знищені.

Школа, освіта.

Прикладом тут можуть стати добре відомі біографії Тараса Шевченка, Михайла Ломоносова.

Власність.

Сорокін встановив що не всі , а тільки деякі професії сприяють нагромадженню багатств. У 29 % випадків це дозволяє зробити справа фабриканта, у 21% - банкіра і біржовика, у 12 % — торговельника. Щоправда, у часи Сорокіна ще не існувало багатьох нових професій і видів діяльності, характерних для сучасного постіндустріального суспільства.