Соціологія : Навч. посіб.

Напівміська культура — це особлива формація культури, яка відповідає проміжному типові свідомості — між сільською і міською. Дослідником цього феномену на пострадянському просторі є Григорій Каганов. Усі суттєві властивості напівміської культури визначаються саме її проміжним станом — вона протистоїть як першій, так і другій. Як уже зазначалось, процес індустріалізації в нашій країні відбувався дуже інтенсивно протягом тривалого відрізку часу, навіть у 60—70-х рр. тільки кожен третій новий мешканець міста був спадковим городянином. Вихідці із села відривалися від звичної культурної традиції, звичного життєвого укладу, але не ставали ще повноцінними городянами. І якщо старше покоління таких переселенців виросло у селі і ще зберігає, як правило, сільський побут і сільську свідомість, то їхні діти, мимоволі ставали тим проміжним, ні міським, ні сільським ґрунтом, на якому виростає напівміська культурна формація.

Велике місто, на кожному кроці відкриваючи городянину вибір із різних можливостей, передбачає вироблення у нього саме індивідуальної реакції, індивідуальну варіацію загальної норми. Місто відточує індивідуальність. Саме навпаки — діє традиція сільська: вона виховує у людині не індивідуальні, а групові реакції — "бути як усі". Напівміський стереотип поведінки — шукати групу, влитися в неї. Він характеризується безумовним визнанням примату колективу над індивідом — приналежність до "району", "земляцтва", "компанії" визначає стиль поведінки індивіда.

У селі не існує "нічийого простору". Усі знають кому належить той або інший шматок землі, те або інше майно. У місті власника майна ідентифікувати важче: кому належить лавка в парку або трамвай, чи вуличний ліхтар? Отож, коли люди із напівміською психологією руйнують, ламають, забруднюють міське середовище, вони поводять себе так тому, що не можуть ідентифікувати конкретного власника цих речей і намагаються позначити свій контроль над "нічиїм простором". Типовий приклад: напис "Тут був..." у парку на лавці чи на стіні будинку. У селі робота індивіда очевидна і зрозуміла: людина косить траву, оре землю чи пасе худобу — це видно всім. Але у місті, на думку людини, яка не розуміє міського способу життя, люди зайняті чим завгодно, але тільки не роботою — день у розпалі, а маса людей зайнята невідомо чим: кудись їдуть, прогулюються, сидять у кафе — їхня робота не очевидна. Тому напівгородянин доходить висновку, що місто — це місце де люди не працюють, де постійно триває свято. А із сільського досвіду йому відомо, що те, що у будень заборонено — у свята дозволено. Тому можна і навіть потрібно випити, як це заведено у селі на свята. А, якщо свято постійно, то і випивати треба постійно.

Для того, щоб по-справжньому опанувати місто, засвоїти справжню міську, а не напівміську культуру, необхідна копітка праця, як окремих людей, так і суспільних інститутів, які мали б полегшувати входження людей у складний простір міського життя і культури. Йдеться як про освіту і виховання людей, так і про розвиток інститутів приватної власності та місцевого самоврядування.