Політологія: Навчальний посібник

Сутність соціальних конфліктів. Специфіка політичних конфліктів

Соціальні конфлікти супроводжують всю історію людства. Війни і революції, демонстрації і страйки, мітинги і політична боротьба у парламенті - ось далеко не повний перелік форм, в яких можуть протікати конфлікти. Їх наслідки для суспільства неоднозначні. Одні з них призводили до загибелі імперій, до втрати державної незалежності, інші сприяли прогресивному розвитку суспільства, роблячи його ще більш демократичним і справедливим. Сучасне демократичне суспільство передбачає можливість появи великої кількості конфліктів і розвивається через їх вирішення. Іншими словами, конфлікт -це така ж природна форма взаємодії індивідів і соціальних груп у суспільстві, як співробітництво і кооперація. Ідею природності конфлікту ще в середині XIX ст. висловив німецький соціолог Г.Зіммель, який власне і увів в науковий обіг поняття "соціальний конфлікт". Він також підкреслив функціональність конфлікту, вважаючи, що саме таким чином очищається сама атмосфера суспільства.

Обґрунтування внутрішньої суперечливості і конфліктності суспільства бере початок з XIX ст. В цей період з'являються перші теорії конфлікту. Їх виникнення стало теоретичною реакцією на класові протиріччя, що загострилися, і альтернативною відповіддю на однобокість теорій, які панували у цей період і трактували суспільство як стійке та стабільне ціле, в якому окремі частини органічно доповнюють одна одну.

Одна із значних теорій конфлікту була розроблена К.Марксом та Ф.Енгельсом. У їхньому вченні суспільні протиріччя виступають головною рушійною силою соціальних змін. В соціально-антагоністичних формаціях вони реалізуються у формі класової боротьби. Її джерелом є експлуатація, тобто присвоєння класом, що володіє власністю на засоби виробництва, результатів праці класу, який позбавлений власності. Розглядаючи головний конфлікт європейської історії XIX ст. - конфлікт між підприємцями і робітниками - К.Маркс та Ф.Енгельс вважали, що в міру того, як перші будуть ставати багатшими, а другі біднішими, конфлікт буде посилюватися, що невідворотно призведе до соціалістичної революції. Марксизм вивів зв'язок між економічною боротьбою трудящих за кращі умови продажу своєї робочої сили і боротьбою політичною, яка дозволяє змінити критерії розподілу суспільних цінностей. Маркс описав цю тенденцію розвитку конфлікту як процес перетворення пролетаріату з "класу в себе" на "клас для себе". Останнє проявляється у формуванні власної партії, яка бере на себе керівництво боротьбою робітників проти існуючого політичного режиму.

Вклад марксизму в розробку питання класового конфлікту є загальновизнаним. Він узагальнив реалії європейської історії XIX ст., яка пройшла під прапором гострої боротьби між робітниками і підприємцями. Але конфліктологія не обмежується дослідженням тільки класових конфліктів, а виходить з того, що суспільство включає у себе можливість найрізноманітніших конфліктів. Більше того, в другій половині XX ст. у багатьох розвинутих країнах класової колонізації класові колізії "відійшли" на задній план, уступивши місце іншим конфліктам. Наприклад, в США расова напруга завжди домінувала у відношенні до класових протиріч. Багатогранність соціальних конфліктів зумовлена складністю соціальної структури суспільства, в якій виражені різноманітні групи та спільноти, що відрізняються за майновим, етнічним, релігійним та іншими параметрами. У кожної з цих груп є власні інтереси, які формуються на основі усвідомлення свого становища в суспільстві. Це положення може оцінюватися як незадовільне та несправедливе, в категоріях панування і підпорядкування одних груп над іншими, що робить закономірним появу суспільних протиріч. Чим складніше суспільство, чим воно більш багатошарове, тим більше можливих приводів для виникнення соціальних колізій.

Головна умова позитивності конфлікту - це управління ним, що дозволяє знизити загострення боротьби, обмежити кількість його суб'єктів і предметів суперечки. Світовий досвід, в тому числі і нашої країни, говорить про те, що там, де конфлікти насильницьки припиняються або назрілі протиріччя не помічаються, вони переходять на прихований (латентний) рівень; тим самим зникає можливість мирного вирішення протиріч. Рано чи пізно конфлікти проявляють себе, але вже у більш руйнівних формах. Позитивні ж функції конфліктів проявляються в тому, що вони сигналізують владі про проблеми, які з'явилися, стимулюють розвиток суспільства через вирішення цих проблем, ініціюють прийняття нових законів та створення нових інститутів, інтегрують раніше розрізнених індивідів і формують стійкі групи інтересів. Нарешті, конфлікти виконують роль своєрідного "клапану" для пристрастей, що накопичилися.

Всі конфлікти з участю суспільних груп є соціальними. Але залежно від сфер, в яких вони проявляються, ці конфлікти приймають форму економічних, політичних, міжкультурних, ідеологічних, юридичних тощо. Економічні конфлікти пов'язані з розподілом праці і виникненням на цій основі відмінності людей у доступі до суспільних благ. В сучасній Україні у змісті конфліктів відображаються проблеми становлення ринку і перерозподілу власності. Способами їх прояву може бути конкуренція різних корпоративних економічних груп, страйки і трудові суперечки, пов'язані з приватизацією підприємств, з приводу заробітної плати і використання професійного потенціалу.

Виділяють соціальні конфлікти у вузькому значенні цього слова. Їх предметом можуть бути питання, що стосуються статусу суспільного ладу. Різновидами соціальних конфліктів є міжетнічні та класові конфлікти. Перші проходять лініями етнічних спільнот, другі - лініями класового поділу суспільства.

Політичний конфлікт - це конфлікт з приводу розподілу владних повноважень, з приводу панування і управління. Більшість соціальних конфліктів знаходять продовження у сфері владних відносин, тому що для вирішення протиріч, що виникли, часто вимагається прийняття політичних рішень.

Цей тип конфлікту має своїм змістом:
•  боротьбу між групами за вплив в інститутах державної влади;
•  боротьбу за доступ для прийняття значущих рішень;
•  боротьбу за участь у розпорядженні ресурсами;
•  боротьбу за пріоритетність своїх поглядів та ідей.

У конфлікті кожна із сторін проголошує свій інтерес загальним і обов'язковим для інших груп. Саме в цьому закладена полярність позицій і дій сторін.

Специфіка політичного конфлікту проявляється у тому, що його учасники мають організаційну оформленість. Сторонами конфлікту виступають політичні партії, організовані групи тиску, громадські рухи, інститути державної влади, парламентські фракції, ЗМІ, міжнародні організації і держави. В політиці конфліктне протистояння часто набуває форми протилежності: правляча влада - опозиція. Виділення цього суб'єкту конфлікту пов'язано з його функціональним призначенням: критикою, боротьбою з офіційним урядовим курсом і пропозицією альтернативних проектів. Кінцева мета опозиції - зайняти домінуючі позиції у системі державної влади.

Існують різні теоретичні підходи, що пояснюють причини виникнення соціальних конфліктів, в тому числі й політичних.

1. З позиції ресурсного підходу джерело конфліктів криється в нерівному розподілі засобів життєдіяльності: території, сировинних та енергетичних ресурсів, матеріальних і духовних благ, ресурсів влади, привілеїв. Нерівний доступ людей і груп до суспільних благ є проявом соціальної нерівності. Тому цей підхід часто конкретизується при розгляді проблем причин соціальної нерівності. Згідно з марксистською теорією, джерело соціальної нерівності потрібно шукати у сфері економічних відносин: володіння і неволодіння власністю. Але існує й інша точка зору, згідно з якою нерівний доступ до благ формується у сфері політичної влади. Пануючі соціальні групи монополізують право на нормативні обов'язки, тлумачення законів і застосування санкцій; саме ці групи і розпоряджаються ресурсами. Так, наприклад, Р.Дарендорф бачить причину конфліктів в різницях статусів соціальних груп і відповідно в нерівному доступі до шансів розвитку. Статус групи визначається становищем у системі відносин "керуючі - керовані".

2. Згідно з іншим підходом, в основі конфліктів лежить невдоволення універсальних людських потреб. Подібний підхід поділяв відомий російсько-американський соціолог П.Сорокін, який вказував, що безпосередньою передумовою будь-якої революції завжди було придушення базових інстинктів більшості населення, а також неможливість навіть мінімального їх задоволення. До числа базових інстинктів учений відніс потребу у житті, їжі, одязі, потребу колективного самозбереження, потребу у самовираженні, у творчій роботі і свободі. Сучасні вчені, продовжуючи цей напрямок, до числа базових відносять також і потребу економічної безпеки (бажання зберегти свою роботу та зацікавленість у збільшенні заробітної плати), а також потребу в ідентичності, іншими словами, приналежності до певної групи. Але конфлікти породжуються не самими потребами, а неадекватністю засобів їх задоволення, що знову дозволяє поставити питання про соціальну організацію суспільства і відношення нерівності.

3. Згідно з ціннісним підходом, природу конфлікту слід шукати у взаємовиключних системах вірувань, переконань, культурних стереотипах і неспівпаданні уявлень про справедливість, притаманних різним соціальним групам. Джерелом конфліктів можуть бути процеси самоідентифікації людей, тобто усвідомлення ними свої приналежності до соціальних, релігійних, етнічних, ідеологічних та інших груп, з прагненням захистити культурну цілісність і самобутність.

4. Існує підхід, який пояснює конфлікти природою політики. Ця точка зору була обґрунтована німецьким політологом і юристом К.Шміттом і отримала подальший розвиток у роботах французького конфліктолога Ж.Фрвонда. Згідно з цією позицією, сенсом існування політики є взаємовідносини суб'єктів за схемою "друг" - "ворог". Тому всі політичні відносини конфліктні за своєю природою. Сама ж політика формується з економічних, моральних і соціальних відносин саме тоді, коли суспільні протиріччя усвідомлюються як відносини "друзів" і "ворогів".

5. Існують біологічні підходи у поясненні конфліктів. Прибічники цього підходу бачать у конфліктах прояв притаманного людині інстинкту агресивності, аналогічного інстинкту тварин. Так, К.Лоренц розглядав агресивність як постійну внутрішню напругу, яка вимагає розрядження і завжди знаходить зовнішнє вираження не дивлячись на те, є для цього подразник чи ні. Ще раніше італійський лікар Ч.Ламброзо вивів схильність окремих людей до насильства, виходячи з їх фізіологічних особливостей.

6. Соціо-біологічний підхід при розгляді конфліктів опирається на дарвінівську теорію природного відбору. Війни, конфлікти є проявом закону боротьби за виживання у суспільстві. Так, для соціал-дарвініста Л.Гумпловича причина конфліктів криється у природній ворожості людей одне до одного, до інших рас і несумісності культур цих народів.

7. Психологічні підходи бачать причину агресивності у властивостях психіки особистості. Згідно з психоаналітичним трактуванням З.Фрейда, насильницькі форми прояву конфліктів у суспільстві невідворотні. З одного боку, людині одвічно притаманний інстинкт агресивності, з іншого - людина змушена дотримуватись соціальних норм. Це створює внутрішню напругу, яка може розрядитися у формі насильства або у ставленні до себе, або у ставленні до інших.

8. Згідно з іншим психологічним підходом конфліктну поведінку необхідно розглядати як реакцію на фрустрацію. Під фрустрацією розуміється психологічна напруга, що викликана невдачею у незадоволенні якихось потреб і бажань. Причому одні психологи стверджують, що будь-яка фрустрація призводить до різних форм насильства, інші допускають множинність реакцій на неї, в тому числі і апатію, яку можна розуміти як параліч будь-якої мотивації.

Короткий огляд існуючих підходів дозволяє зробити висновок, що у поясненні джерел суспільних конфліктів існують два основних напрямки: провідна роль належить або соціальним, або позасоціальним факторам. Але в кінцевому результаті конфлікти породжуються об'єктивно існуючими соціальними протиріччями. Психологічні ж трактування розкривають суб'єктивні аспекти формування мотивації на конфлікт та його емоційну складову.

Хоча конфлікти витікають з протиріч, ці явища не співпадають повністю. Протиріччя вказують на протилежність інтересів між різними групами. Вони можуть існувати довгий час, але не переростати у конфлікт (подібних прикладів багато у практиці міжнародних відносин). Однак накопичення протиріч у економічній, політичній і соціальній сферах суспільства може призвести до підйому соціальної напруги. Якщо вчасно не прийняти заходів для пом'якшення цієї ситуації, соціальна напруга може перерости у конфлікт.

Таким чином, конфлікт - це форма розвитку протиріч, що виражається у безпосередньому протиборстві сторін. Конфлікту передує суб'єктивне усвідомлення людьми протилежності і несумісності інтересів. На цій основі формується конкретна мотивація до дій, після чого сторони приступають до протиборства у відкритих чи прихованих формах. Якщо протилежність інтересів не усвідомлена, серйозних колізій не виникає.